знайомих. Його мрії про одруження та придбання землі над Дніпром не здійснилися. Шевченка втретє заарештували і після кількаразових допитів зобов'язали повернутися до Петербурга. До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом. Виснажений моральними і фізичними стражданнями десятирічного заслання, Шевченко зберіг давню поетичну силу, яка незабаром виявилася в нових його творах.
Бувши вже хворим, Шевченко взяв участь у підготовці першого числа журналу «Основа», яке вийшло ще за життя поета. У передчутті близького кінця Шевченко записав олівцем на офорті автопортрета 1860 свій останній вірш «Чи не покинуть нам, небого».
10 березня 1861 року Шевченко помер. На кошти друзів 13 березня його поховано спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Після того, як п'ятдесят вісім днів знаходився прах Т. Г. Шевченка в Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозвілу в квітні того ж року, перевезено в Україну і перепоховано на Чернечій горі біля Канева.
У духовній історії України Шевченко посів і досі беззастережно посідає виняткове місце. Значення його творчої спадщини для української культури важко переоцінити. Його «Кобзар» започаткував новий етап у розвитку української літератури і мови, а його живописна і граверська творчість стала визначним явищем не тільки українського, а й світового мистецтва. Творчість великого поета внесла в українську літературу незнане багатство тем, жанрів і формальних особливостей. Вивівши українську літературу на шляхи, якими йшов розвиток великих європейських літератур, Шевченко надав їй загальноєвропейського, а разом з тим і світового значення. У розвитку національної і соціальної самосвідомості українського народу творчість Шевченка відіграла величезну роль.
Дендрологічний парк «Олександрія»
Олександрія - дендрологічний парк Національної академії наук України. Розташований у північно-східній частині Правобережного лісостепу, за 80 км на південь від Києва на північно-західній околиці міста Біла Церква, на висоті 80 - 106 м над рівнем моря. Парк розташований на площі 297 гектарів на березі річки Рось. Площа декоративних водойм парку становить 21 га. Загальна довжина алей і доріжок становить понад 20 км. Парк є зразком пейзажної паркової композиції, основу якої складають рослини, архітектурні споруди, скульптури, водна гладь річки Рось та ставків. У композиції плану і стильової спрямованості архітектурних об'ємів та споруд Олександрія має спільні риси з іншими парками романтичного стилю. Стиль архітектури - пізній класицизм.
За даними агроґрунтового обстеження ґрунти дендропарку належать до наступних генетичних груп: сірі лісові, чорноземи, дерено-лугові, мулисто-глеєві болотні ґрунти.
Клімат району розташування парку характеризується помірною континентальністю. Мінімальна температура ?32,4 єС у січні, максимальна 38 єС у червні. Температура ґрунту 0 єС і нижче спостерігається до глибини 40 см, із грудня по березень. Середня дата переходу середньодобової температури повітря через позначку +5єС весною 6 - 8 квітня, восени - 26 - 28 жовтня, середня тривалість вегетаційного періоду 170 - 180 днів. Таким чином, клімат у районі розташування дендропарку сприятливий для рослин у тому числі інтродуцентів з Північної Америки, Далекого Сходу, Малої Азії й ряду інших районів.
В 1774 р польський король Август Станіслав Понятовський отримує у довічне володіння від Речі Посполитої тоді найбагатше в Україні Білоцерківське староство, яке 13 грудня того ж року передає разом з будівлями у Варшаві великому коронному гетьману Польщі Францішеку Ксаверію Браницькому, герба Корчак. Ці землі Ксаверій Браницький отримав у нагороду за придушення хвилі селянсько-козацьких повстань - Коліївщини. До його нових володінь входили міста Біла Церква і Сквира, а також 134 села з населенням понад 40 тисяч чоловік. З цього часу Біла Церква стає приватним містом графів Браницьких. В 1781 році у Санкт-Петербурзі гетьман узяв шлюб з улюбленоюй камер-фрейліною імператриці Катерини II, племінницею Світлішого князя Григорія Потьомкіна, Олександрі Василівні Енгельгардт. Зиму Браницькі проводили при дворі Катерини ІІ у Петербурзі, а влітку переїжджали у свої маєтки на Україні, найчастіше у Білу Церкву. Згодом, в 1784 році, О. В. Браницька отримала цей маєток в дарунок від свого чоловіка і почала наводити в ньому лад. Парки європейських столиць, де вона неодноразово бувала, надихнули Олександру Браницьку на створення не менш вишуканого парку у своїй головній резиденції. Назву парку дала на свою честь - «Олександрія».
У 1791 році помирає князь Григорій Потьмкін. Зважаючи на ту роль, яку зіграв в її житті Г.Потьмкін, Браницька вирішує присвятити будівництво майбутнього парку його пам'яті. Автором генерального плану забудови парку став французький архітектор Мюффо. Пізніше в парку працювали архітектори та садівники Ботані, Станге, Бартецький, Вітт, Єнс, які втілили в життя проект генплану та заклали основу паркових композицій, використовуючи існуючий лісостеповий ландшафт та природні діброві насадження. Одночасно зі створенням паркових насаджень почалося будівництво резиденції та інших архітектурних влаштувань. Перші роботи розпочалися в 1793 році. Багато рослин для парку завозили з Польщі, інших країн Європи і світу. Паралельно розпочалась робота по будівництву літньої резиденції графів Браницьких. «Аустерія» спочатку була лише літньою резиденцією, а пізніше стала і зимовою. Поруч з нею було розташовано комплекс павільйонів, в тому числі Монарший павільон, Бальна Зала та інші. З північної, східної і західної сторін головний палац оточували адміністративно-господарські будівлі, які замикалися внутрішнім майданчиком. Під час буремних подій ХХ століття ці будівлі були знищені і до наших часів не збереглися.
Решта території була призначена для художньої частини паркових облаштувань. До них належать Мала і Велика галявини з прилеглими архітектурними спорудами: