Південна частина. В Південній частині парку, неподалік від річки Рось, знаходиться споруда, яка має назку Турецький будиночок. В його стіни були вмуровані мармурові плити, на яких є написи древньотурецькою мовою, що прославляють велич шаха Махмуда Хача Гази, котрий побудував неприступну фортецю в місті Варна (Болгарія). Після взяття фортеці російськими військами фельдмаршал Румянцев привіз їх як трофей в «Олександрію».

Рослинність парку. Видовий склад дерев, кущів та трав'янистих багаторічників нараховує 2240 таксонів. Окремі з яких мають вік понад 200 років: сосни чорна та Веймутова, ялівець віргінський, тюльпанове дерево, модрини польська та європейська, дуб червоний, гледичія триколючкова, глід рожевий махровий та ін. Особливу цінність становить багатовікова діброва парку, де окрім 300-400 вікових дубів, багато дерев і кущів вихідці з Північної Америки, Китаю, Японії, Кореї, Західної і Південної Європи, Криму, Кавказу, Далекого Сходу. Музеями рослин можна назвати Велику (9 га) і Малу (4 га) галявини парку. На Великій галявині росте 83 види дерев, з яких 17 є представниками місцевої флори, а 66 - інтродуковані. Серед них сімейне дерево Браницьких - чотиристовбурова сосна звичайна, яка росте з одного кореня, а далі, подібно генеалогічному дереву, розгалуджується на чотири стовбури. Неподалік колонади «Луна» знаходиться улюблене дерево графині Браницької - сосна Веймутова. Серед своєї породи це найстаріше дерево на Україні. Крім дерев, Велика галявина є колискою 97 видів трав, багато з яких знаходяться на межі зникнення і занесені у Червону Книгу. У північній та східній частинах парку на досить значних площах домінуючим видом є ясен звичайний - супутній вид у чисто дубових лісах. Як домішки до ясена на цих ділянках виступають граб звичайний, клен гостролистий, липа серцелиста. Серед аборигенних порід в парку в незначній кількості зустрічаються також сосна звичайна, клен польовий, вільха клейка, береза повисла, верба козяча, яблуня дика, осика та ін. В підліску ростуть наступні чагарники: барбарис звичайний, бруслина європейська, бузина чорна, калина гордовина, ліщина, шипшина звичайна, черемха звичайна. В трав'янистому покриві парку зустрічаються такі найбільш характерні лісові види: анемона дібровна, герані лучна та Роберта, зірочки жовті, зірочник лісовий, зеленчук жовтий, дзвоники персиколисті, бугила лісова, медунка темна, ряст Галлера, щитовник чоловічий, підсніжник звичайний. В центральній частині парку ще і сьогодні мальовничо виглядають окремі дерева сосни чорної та Веймутової, групові посадки ялини європейської та модрини європейської, гіркокаштана звичайного, ялівців звичайного та віргінського, ліріодендрон тюльпановий у вигляді ординару, який є одним із найстаріших дерев в Україні та могутній дуб червоний. Крім цього в парку зібрано колекції деревних, чагарникових та трав'янистих рослин. Найчисленнішими є значні колекції окремих родів: Глід, Бузок, Садовий жасмин, Таволга. Дуже добре в насадженнях парку представлені деревні бобові (Fabaceae). Паркову колекцію останнім часом було поповнено новими родами Метасеквойя та Тсуга, видами і формами родів: Кіпарисовик, Яловець, Плоскогілочник, Туя, Ялиця, Ялина, Сосна, Тис.

Парк розташований за адресою: Київська область, м. Біла Церква - 13. Директор: кандидат біологічних наук Галкін Сергій Іванович.

Біла Церква

Місто засноване 1032 року київським князем Ярославом Мудрим. На час заснування називалося Юр'їв згідно з християнським іменем Ярослава Мудрого - Юрій. Початок ХІ століття позначився безнастанними набігами печенігів на південні окраїни Київської держави. В результаті кордони Русі були відсунуті на північ - до берегів Стугни. В 1017 році київський князь Ярослав Мудрий завдав поразки печенігам і відтіснив їх на південь. Для зміцнення південних рубежів держави вздовж Росі у 1032 році було розпочато будівництво оборонної лінії - системи сторожових фортець, сполучених між собою величезними насипами та ровами. І саме у той рік на скелястому лівому березі Росі з'явився військово-феодальний замок, що отримав назву Юр'їв. Замок згодом «обріс» містечком, яке в кінці ХІ століття стало кафедральним центром Пороської єпархії. Серцем міста була гора з розміщеним на ній дитинцем (замком). Також на горі стояв білокам'яний собор - обов'язковий атрибут єпархіального центру. Набіги печенігів змінились натиском половців, а згодом - монголо-татар. В останнє Юр'їв пав у руїнах в ХІІІ столітті. Пав для того, щоб відродитись з новою назвою - Біла Церква. Спалений кочівниками Юр'їв залишив по собі лише високий напівзруйнований єпископський собор. Ця споруда, збудована з білого каменю, довгий час служила переселенцям орієнтиром серед густих і диких лісів, що вкривали у той час долину Росі. Саме тому місце, де стояв собор, а згодом і місто, що постало з руїн князівського Юр'їва на скелястому березі, отримало назву Біла Церква.

У 1362 році Біла Церква разом з Київським князівством була приєднана до Литви, а після Люблінської унії увійшла до складу Речі Посполитої. Містечко стало центром староства та набуло значення найважливішого стратегічного пункту на півдні держави. У 1589 польський король Сигізмунд ІІІ затвердив привілеї міста на сеймі у Варшаві, надавши Білій Церкві та його жителям Магдебурзьке право. В 1591 році саме захопленням білоцерківського замку почалося селянсько-козацьке повстання, яке започаткувало період постійних війн між Україною та Польщею. На чолі