В часи Визвольної війни 1648-57 років Біла Церква, яка була на той час досить значним містом - центром староства та полку і мала понад 1000 дворів, стала одним з найважливіших опорних пунктів козацького війська. Довгий час Богдан Хмельницький з основними своїми силами перебував в Білоцерківському замку, розсилаючи звідси по всій Україні заклики до боротьби. 18 (28) вересня 1651 року тут було укладено угоду між польсько-шляхетським урядом і гетьманом Богданом Хмельницьким, яка отримала назву - Білоцерківський договір.

Початок XVIII століття в Україні позначився великим повстанням козаків під проводом білоцерківського та фастівського полковника Семена Палія проти Польщі. Палій у 1702 році з 10-тисячним загоном взяв у облогу Білу Церкву. Після декількох невдалих штурмів полковник вдався до хитрощів - взявши у полон коменданта, він примусив замок капітулювати. Місто стало центром повстання, до нього потяглися знедолені селяни з усіх-усюд. Населення Білої Церкви в той час сягнуло 70 тисяч, замок постійно укріплювався. В 1703 році полякам вдалося приборкати повстання, і того ж року Правобережжя окупували російські війська.

До 1774 року Біла Церква «варилася» у котлі смут і повстань, вінцем яких стала Коліївщина. За придушення Коліївщини польський коронний гетьман - граф Ксаверій Браницький в 1774 році отримав у подарунок одне з найбагатших у Польщі Білоцерківське староство, а у 1793 році місто остаточно приєднали до Росії. На довгі часи (до ХХ століття) Білоцерківщина стала вотчиною сім'ї Браницьких.

У 1806 році Браницькі уклали договір з єврейською общиною, якій дали дозвіл на поселення і будівництво у місті. Євреї принесли у Білу Церкву велику торгівлю і ремесло. Вона стала вузлом важливих транспортних шляхів, через нього проходили численні урядові, військові, поштові естафети і купецькі каравани. В 1809-14 роках Браницький у центрі міста звів торгові ряди, чим стимулював подальше розселення євреїв у Білій Церкві та зумовив докорінну зміну етнічного складу міського населення.

Під час Другої світової війни в районі Білої Церкви в листопаді-грудні 1943 відбувалися запеклі бої, в яких війська 1-го Українського фронту розгромили німецькі полчища і створили умови для оточення і знищення ворожого угруповання в Корсунь-Шевченківській операції 1944.

Довгий час Біла Церква була звичайним провінційним містечком, аж доки в 1972 році тут не побудували промисловий гігант «Білоцерківшину». Саме тоді в місті почали рости промислові підприємства - воно перетворилося на значний індустріальний центр, один з найпотужніших вузлів хімічної промисловості України. Центр міста сформувався давно. Тут розташовано найвизначніші пам'ятки: Преображенський собор, Микільську церкву, костьол св.Іоана Хрестителя, торгові ряди, або БРУМ. Але центр життя Білої Церкви розміщується не в історичному центрі, а кілометрів на п'ять східніше нього. Це найбільший житловий масив міста, який населення називає масивом Леваневського, в честь однієї з перших його вулиць. За площею він займає близько восьмої частини міста, але тут проживає понад третина його населення. Неподалік від центру розмістився головний ринок міста. Він величезний, але працює лише у вихідні та четвер.

Біда церква пишається такими пам'ятками історії та архітектури як: Преображенський собор, Пам'ятник Т.Г.Шевченку, Костьол св.Іоанна Хрестителя. Музеями: Дендропарк "Олександрія"; Краєзнавчий (Соборна пл.4); Космонавтики ім. льотчика-космонавта Поповича П.Р. (вул. Павліченко, 26). Пам'ятками архітектури: Парк Олександрія; Склади, кінець XVIII - початок ХІХ ст. (бульвар 50-річчя Перемоги, 62); Ансамбль споруд поштової станції, 1825-1831 рр. (бульвар 50-річчя Перемоги, 41 і 45); Торгові ряди (БРУМ), 1809-1814 рр. (Торгова площа); Зимовий палац, 1796 р. (бульвар 50-річчя Перемоги, 7); Будинок Дворянських зібрань, 30-ті роки ХІХ ст. (бульвар 50-річчя Перемоги, 5); Микільська церква, 1706-1852 рр. (вул. Гагаріна, 10); Свято-Преображенський Кафедральний собор, 1833-1839 рр. (вул. Гагаріна, 10); Костьол Св.Іоанна Хрестителя, 1812 р. (Соборна площа); Церква святої Марії Магдалини, XVIII ст. (вул. Шкільна, 11/16).

Свято-Преображенський кафедральний собор

Преображенський собор було збудовано у 1833-1839 роках в дворі напівзруйнованої Микільської церкви. Замовниця - Олександра Браницька була похована 15 серпня 1839 року в неосвяченому приділі Олександра Невського, не доживши до завершення будівництва. Споруджено за проектом одеського кафедрального собору. Храм було споруджено у класичному стилі. Будівля цегляна, обштукатурена, хрестовидна в плані, висотою 40 м, перекрита банею на високому барабані. Східний і західний входи оформлені 4-х колонними портиками, південний- шестиколонним. Головний портик відновленний у 90-х рр ХХ ст., ордер доричний.На фасадах колонам відповідають пілястри. Прямокутні віконні отвори декоровані сандриками. Перекриття цегельне, склепінчате. Інтер’єр був розписаний монументальним олійним живописом, який не зберігся до наших днів. Однією з реліквій собору стала «Таємна вечеря», вишита золотом на малиновому тлі датована XV ст. Також у соборі зберігалася багата колекція стародруків XVII ст.

В 1933 році собор перестав функціонувати. До Другої світової війни в ньому знаходився Державний міський архів. В 1941 році склепіння собору було зруйноване прямим попаданням бомби. У повоєнні роки церковна служба відновилась і велась до 1961 року. В 1956 році Преображенський собор було занесено в список пам’яток архітектури, тоді ж розпочався ремонт споруди під час якого під штукатуркою поховали настінні розписи. В 70-80х рр. був використаний як спортивний зал. В 1989 році собор було передано церковній общині. З серпня 1994 року Спасо-Преображенський кафедральний собор є центром Білоцерківської єпархії УПЦ(МП).

Шевченківський національний заповідник

Шевченківський національний заповідник у Каневі - перший в Україні із закладів гуманітарної сфери історико-культурний заповідник удостоєний статусу національного. Розташований за 4 км на південь від центру міста. Заповідник створено у серпні