Б о р и с О л і й н и к

жовтня

1935

Коли вже народився ти поетом,—

За все відповідай у цім житті.

Борис Олійник

Він належить до покоління поетів, яких називають шіст-десятниками. Справді, на початку 60-х років слідом за Дмитром Павличком та Ліною Костенко почувся і його голос у злагодже-ному хорі Івана Драча, Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, Віталія Коротича, Володимира Коломійця, Ірини Жиленко, інших молодих та завзятих, які стали сівачами на ниві красного письменства.

Дитинство Бориса Ілліча Олійника, який народився 22 жовт-ня 1935 року, минало в селі Зачепилівці на Полтавщині. Війна поклала суворі рубці на дитячі літа Олійника та його ровесни-ків. Батько майбутнього поета загинув на фронті.

Рано полюбив хлопець художню літературу. Ще учнем п'я-того класу побачив свого вірша в районній газеті, а згодом став її активним позаштатним співробітником.

1953р., після закінчення шкільного навчання, вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка, а вже 1958р. розпочав роботу в редакції газети «Молодь України». Поет і журналіст, часто їздив у відрядження, зокрема на ударну комсомольську будову — Лисичанський хімкомбінат, про неї ж і про молоде місто Сєвєродонецьк надрукував у газеті серію нарисів і видав документальну повість «За Сіверським Дінцем» (1959).

Пережите в дитинстві та в роки молодості склало основу першої його збірки поезій «Б'ють у крицю ковалі» (1962).

Друга збірка — «Двадцятий вал» (1964), відзначена Республіканською комсомольською премією ім. М. Островського.

Б. Олійник пише своєрідні віршовані «портрети» — монологи про сільських трудівників, як-от хворого хлібороба («Про хоробрість»), інваліда з фронту («Дядько Яків»), «співрозмову» зі скромною вчителькою В. І. Левкович («Формула»), присвячений М. Рильському вірш «Пісня», автобіографічні нотатки «Про себе». Виходять збірки «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Відлуння» (1970), «Рух» (1973). Вражає різноманітність поетичної творчості Олійника: задушевно-ліричне слово про матір («Мати»); філософський роздум про непорушність зв'язку людини із землею
(«Заземлення»); сокровенне, інтимне («Дума про Аеліту», «Ти чекай...»); лірика, сповнена драматизму та конфліктності: «Балада про вогонь і принципи», «Ринг», «Триптих пильності», «Засторога», ряд віршів з циклу «Коло» та ін.; публіцистичність у «Триптиху пильності» та в такому ж чілійському триптиху «На тривожній струні».

Ліризму сповнені цикли «Сковорода і світ», «Досвід», «На лінії тиші», «При гончарному крузі. Олесеві Гончару», «Сиве сонце моє. Пам'яті матері».
Навпаки, драматичні, гострі поезії — «В рамі прицілу», «Прометей приручений», «Про черги», «Погоня... І постріл...». Поет застосовує також умовність, вигадку, елементи казки, фантастики, алегоричну та символічну образність у таких творах, як «Принцип», «Про середину», «Притча
про ноги», «Притча про славу», «У поета гроші завелись» та ін. У збірці «Заклинання вогню» (1978) поет вмістив цикл віршів «Від Білої хати до
Білого дому...»

Найбільш відомими та значними поемами Б. Олійника є:
— поема «Сиве сонце моє», укладена із дев'яти віршів, написаних різними
розмірами; «Дорога»; «Рух»; «Доля»; «Урок»; поема-цикл «У дзеркалі слова»; поема, історичний твір «Дума про місто», написана до 1500-ліття Києва.

Поет є лауреатом Державної премії СРСР (1975, за книгу «Стою на земле») і Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1983, за книги «Сива ластівка», «У дзеркалі слова», «Дума про місто»).

Свою творчу роботу він завжди поєднував з активною громадською діяльністю.

Борис Олійник належить до числа поетів, яким пощастило за життя, яких видавали активно, охоче й часто щороку. Після дебютної збірки поезій невдовзі з’явилася наступна — “Двадцятий вал” (1964), а далі розгорнувся справжній “поетичний серіал” (якщо мислити й оцінювати написане поетом крізь призму нинішніх реалій), у якому виділяються книжки “Вибір” (1965), “Поезії” (1966), “Коло” (1968), “Відлуння” (1970), “На лінії тиші” (1972), “Рух” (1973), “Ми знаєм, для чого жить!” (1974), “Гора” (1975), “Істина” (1976), “Заклинання вогню” (1978), “Сива ластівка” (1979), “У дзеркалі слова” та “Доля” (обидві 1981), “Поеми” (1983), “Міра” (1984). 1985 року вийшли друком “Вибрані твори” (у 2-х томах), на межі гострополемічних 80—90-х років побачила світ не менш полемічна збірка віршів і поем “Поворотний круг” (1989), а на початку ХХІ століття — збірка “Стою на землі” (2003).

В 1971 — 1973pp. та з 1976-го року він — секретар правління Спілки письменників України, секретар правління Спілки письменників СРСР, секретар парткому Київської письменницької організації. Був депутатом Верховної Ради УРСР 10-го і 11-го скликань.

Понад двадцять оригінальних поетичних книг — такий доробок Б. Олійника. Творчий процес його триває. В орбіті тематичних і проблемних зацікавлень поета з самого по-чатку його творчої діяльності знаходимо вірші про єдність поколінь, братерство народів, про невсипущу працю на-ших людей, їхню пам'ять і духовне багатство, трудові й ратні подвиги. Не байдужий Олійник і до вічних тем — життя і смерті, кохання, любові й пошани до історичного минулого, до матері й дитини... Віршам і поемам Олійника властиве прагнення глибоко проникати в соціально-полі-тичні, філософські проблеми, які хвилюють суспільство.

Тему спадкоємності людського духу, взаємозв'язку ми-нулого і сучасного Олійник успішно розробляє у багатьох творах.

Поезія «Батьки і діти» — це ніби монолог сина, який запевняє своїх батьків і дідів:

Між нас не ляжуть вирвами роки,

Бо ваша кров пульсує в нашій долі...

Батьки і діти... Діти і батьки...

Нам нічого ділить на спільнім полі.

Образні деталі підкреслюють думку про спільність і не-подільність інтересів молодшого і старшого поколінь лю-дей. Для батьків і дітей дорогі й священні «вічна Тарасова мука», «шабля незагублена Сіркова і Лисенкова дума неземна», кортеж тополь