Народився 11 липня 1940 р. в с. Долішнє Залуччя, що біля стародавнього Снятина на Івано-Франківщині, у хліборобській родині Петра Васильовича та Олени Іллівни Гоянів. Ярема Петрович виріс у рідному селі, вчився у сільській семирічці, закінчив середню школу ім. Василя Стефаника в Снятині (1956), працював у колгоспі (1956-1958) та дописував до районної газети, брав участь у роботі літоб'єднання, пробував своє перо в журналістиці й художній творчості. У 1964 р. закінчив факультет журналістики у Львівському державному університеті ім. Івана Франка. Працював в редакції снятинської райгазети "Колгоспник", львівських газет "Ленінська молодь", "Вільна Україна.
У 1967-1975 рр. - власний кореспондент по Львівській області.
У 1975-1978 рр. - старший кореспондент, з 1978 р. - завідувач відділу культури газети "Радянська Україна".
З 1987 р. - головний редактор видавництва "Веселка".
Він — автор повістей та оповідань "Вогні яворові" (1984), "Перстень верховинця" (1989), художніх оповідей "Рушники"(1975) І "Славичі" (1979), краєзнавчих нарисів "Львівщина" (1982), "Моршин" (1973) і "Немирів" (1977).
Літературно-публіцистична і мистецька творчість Яреми Гояна відзначена не тільки Національною премією, а й іншими літературними преміями Олени Пчілки, Марка Черемшини, Івана Кошелівця, Ярослава Галана.
Значний внесок зробив Ярема Гоян в українське книговидання,зокрема, у випуск книжок для дітей, як головний редактор і директор видавництва "Веселка", що сьогодні є лідером у творенні дитячої книжки.
Указом Президента України йому присвоєно Почесне звання "Заслужений діяч мистецтв України" за вагомий особистий внесок у розвиток книговидання і поліграфії та з нагоди відзначення 1000-ліття літописання і книжкової справи в Україні.
Федорів Роман Миколайович — лауреат Національної премії 1995 р. за роман "Єрусалим на горах".Він прийшов у прозу з журналістики й через журналістику. І це виразно помітно на його перших книжках — «Жовтнева соната» (1959), «Таємниця подвигу» (1961), «Колумби», «Капелан жовтого лева» (1962). Хоча критика зустріла їх загалом прихильно, але й не бралася стверджувати, що в особі автора визріває справді серйозний прозаїк.Особливо плідним був для Федоріва період від початку 70-х і до кінця 80-х. Саме тоді з'явилися книжки його есеїстики й повістей «Квіт папороті» (1970), «Колиска з яворового дерева» (1970), «Знак кіммерійця» (1972), «Яре зерно» (1974), «Танець Чугайстра» (1984). Широкий тематичний діапазон усіх цих творів: у них мовиться про народне мистецтво, долю культурних та історичних пам'яток, замулення джерел духовності.
Майже всі тогочасні повісті Федоріва мають історичні сюжети. Це неодноразово ускладнювало життєву ситуацію письменника — нищівної «партійної» критики зазнали його «Знак кіммерійця», а також повість «Рудий Опришок» (1984).
Паралельно з іншими книжками створив Р. Федорів і романічну тетралогію — «Кам'яне Поле» (1978), «Жорна» (1983), «Ворожба людська» (1987) і «Єрусалим на горах» (1993). Хоч у «Єрусалимі...» не зустрічаємо героїв із трьох попередніх романів, усе ж твір споріднений з ними і проблематикою, і гострими колізіями, які передовсім пов'язані з питаннями духовного буття народу й збереження його історичної пам'яті. Р. Федорів любить розгортати оповідь кількома потоками. Це бачимо в усіх чотирьох романах про долю західноукраїнського села XX ст. Тут наявна сучасна для оповідача подієва площина, а крім того, існує і «нижній ярус» — ретроспективна лінія, яка багато прояснює в долях героїв і всій логіці подій. Саме в цих широких ретроспекціях докладно відтворено драматичну історію правдошукацтва Якова Розлуча, якому не судилося переінакшити світ, і він засумнівався, чи можна добротою змінити його.
Критика постійно відносила Р. Федоріва до послідовних і яскравих представників «химерної» прози. Цим не в усьому точним означенням охоплювалися письменники, схильні до метафорично яскравої стилістики, фольклорних аналогій, різних паралелей і прийомів казкової фантастики. Усі ці прикметні риси прози письменника не згубилися й у його новому романі «Єрусалим на горах», хоча тут автор не зашифровує текст, а, як кажуть, називає речі їхніми іменами. У творі йдеться і про переслідування людей, які намагаються берегти нашу історію та культуру, й про жорстокі розправи комуністичного режиму з ними, і про облудливо-демагогічну радянську пропаганду, і про приреченість тих, кого називали дисидентами (гине головний герой роману у нерівному поєдинку з можновладцями). Якщо «Кам'яне Поле», «Жорна» й «Ворожбу людську» для спрощення визначень можна назвати «романами запитань», то «Єрусалим на горах» у такому разі можна назвати «романом відповідей».
Найновіші твори Романа Федоріва — романи «Чудо святого Георгія о зміє» (в кн. «Чорна свіча від Їлени», 1996), «Лисиці брешуть на щити». Вдумливому читачеві «Отчого світильника» назва останнього твору нагадає слова з манускрипта Івана Русина, який у фіналі «Отчого світильника» написав: «Князь умер... Що тепер буде із землею галицькою? Хотів би я вірити присягам і хресному цілуванню боярському, хотів би... і не можу, не маю права. Чую-бо: лисиці виють на черленії щити». Як митець Федорів вірний своїм творчим зацікавленням, послідовний у своїх задумах і їх втіленні в художні твори.
Герасим'юк Василь Дмитрович — один з найсамобутніших і найавторитетніших сучасних українських поетів із покоління 80-х.Лауреат Національної премії 2003 р. за книгу віршів «Поет у повітрі». Народився 18 серпня 1956 року у м. Караганда (Казахстан), куди були вислані його батьки. Незабаром родина повернулася в рідне село Прокурава на Гуцульщині. Закінчив філологічний факультет Київського університету. Ще з перших журнальних публікацій постійно перебуває під увагою критиків та літературознавців.Працює редактором видавництва "Дніпро".Про нього говорять: "у нас мало таких поетів, щоби після їхнього слова тебе ще тиждень носило як п'яного".
Автор поетичних книг “Смереки” (1982),