У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


травня 1929 року у селі Трач,тепер Косівського району івано-Франківської області, вчився у Коломийській гімназії (цей період, як і саму гімназію, він згодом із любов'ю опише в автобіографічному творі «Благослови, душе моя, господа...», 1993).

Хай не вирішальне, а все ж – дуже суттєве значення у формуванні саме художнього розуміння Р.Іваничука мала “географічна прив язка “ його дитинства”. Коломийщина, й сама Коломия в 30-их роках була особливо жадібною й довірливою до художнього слова. Це все формувалося під впливом того ж Франка , Стефаника , Кобилянської. Батько Романа , Іван Іваничук , був людиною сільською , та із своїх дітей він хотів зробити досвідчених і мудрих інтелегентів. Він хотів бачити свого молодшого сина справжньою високоосвідченою особистістю, яка тверезо оцінює події і справді розуміє життя. Можна сказати, що він таки добився свого. Але він не був вийнятком. Бачити і свого сина, Д.Павличка, чесною і тямущою людиною хотів і простий сільський вчительз Стопчатова В.Павличко. Тож не випадково звела коломийська гімназія двох гуцульських хлопчаків: Романа і Дмитра.

Адже й справді невідомо, як би склалися їх долі , коли б не зійшлися ці два майбутні художники слова у гімназійному класі , коли б ще в юності не “підсвітили” один одного спрагою самопізнання та самоствердження.

Невідомо , чи мала б наша література сьогодні і поета Павличка і прозаїка Іваничука, якби їхні долі не пересіклися ще в дитинстві, якби вони не мали один одного за близький , відчутний , реальний взірець , шануючи один в одному і людські чесноти, і творчі успіхи, і невдачі, і навіть те, що категорично їх різнить.

Після навчання вони розійшлись. Іваничук подався до армії. Після трирічної служби в рядах Російської Армії він, під впливом свого давнього і вірного друга, уже знатного на той час у Львові Дмитра Павличка вступає до Львівського Університету на факультет української філології. У 1957 році Іваничук закінчує цей заклад , учителює , з 1963 по 1990 рік працює у редакції журналу “Жовтень” , який з 1990 року переіменовано на “Дзвін” , завідує відділом прози.

Шлях Романа Іваничука як відомо починався з новелістики, яка стала для нього одним з найулюбленіших жанрів і якій він вірив досі. Перше його оповідання: “Скибка землі”, надруковане в студентському альманасі Львівського університету ім. І Франка (шкода, випуск альманаху не став традицією у вузі ,звідки вийшло й виходить чимало обдарованих письменників ) ,похвалив Максим Рильський, а перша книга новел “ Прут несе кригу” (1958) не тільки зачитувалася до дірочок у студентських гуртожитках , а й була схвально зустрінута літературною критикою.

У чому полягав секрет молодого письменника? Передусім, звісно, в таланті автора, його вмінні спостерігати нове в житті, а також у засвоєнні уроків класики, передусім принципів психологізму В.Стефаника і М.Коцюбинського, у прагненні поєднати тонку спостережливість, точність деталі з глибоким внутрішнім ліризмом. “Бузьків вогонь”, “Доктор Бровко”, “Батько” і сьогодні читають з тією ж безпосередністю сприймання, з якою людина згадує молодість, ніби скидаючи з плечей досвід зрілості…

Так популярність твору залежить у першу чергу від таланту, забезпечується новизною художнього світу.

Історичні твори Романа Іваничука потребують окремої розмови.

Зрештою, про них немало сказано, найприкметнішою рисою автора визнається вміння заглибитись у духовну атмосферу епохи, знаходити в цій атмосфері неперехідні вартості, здатні сходити й колоситися через століття. Духовність тут широкого плану, вона має своїм джерелом і драматизм пісні та думи, і вченість східних філософів, і фольклорну та переосмислену релігійну символіку міського простолюддя, і поглиблене соціальне й історично-філософське дослідження ідейних основ народних рухів, і прискіпливе занурення у витоки народження нових ідей та формування нових носіїв.

Недарма в останніх романах письменника так вражає його вміння творити колоритний і цілісний у своїй мозаїчній послідовності колективний портрет Львова – невід’ємний фрагмент духовного портрета епохи.

Книга повістей, яка пропонується увазі читачів, є своєрідним синтезом ліній дотеперішнього розвитку письменника і, здається, тільки й могла виникнути на основі здобутого ним раніше в новелістиці й романістиці, у розробці історичної та сучасної тематики.“

Сьоме небо”, “Місто”, з повною підставою можна вважати цілісним твором незважаючи на те, що кожна з повістей написана в різний час, кожна має свою проблематику, своє ідейно-смислове осердя і свою тональність.

В романі «Вода з каменю» (1982) зображено будителів національної пам'яті — «Руську трійцю» — Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича, Якова Головацького, що в 30-х роках XIX ст. уперше в Західній Україні стали писати літературні твори народною мовою.

«Четвертий вимір» (1984) — це філософське осмислення категорії пам'яті (четвертого виміру дійсності) через долю Шевченкового однодумця і друга М. Гулака, одного з кириломефодіївців, що після ув'язнення в Шліссельбурзькій фортеці був засланий до «теплого Сибіру» — на Кавказ, де серед грузинів і азербайджанців знайшов другу батьківщину й заслужив добру пам'ять своєю подвижницькою роботою для розвою їхніх культур.

Тема суду історії, нащадків і власної совісті над людиною, її життям і вчинками, сповіді, звіту «історичної» людини перед народом, прийдешнім, провідна і для роману «Шрами на скалі» (1986). У романі поєднано три часові плани: епоха Франка, часи Данила Галицького і сучасність. Остання доба пов'язана з особою автора, який, приїхавши в Урич, колишню твердиню Галицько-Волинської землі, де любив бувати Франко, шукає слідів напису на честь Франкового ювілею і на очах читача


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13