Супровід в даному творі займає чи не найважливішу позицію. Саме він показує розвиток в поетичній та мелодичній лінії. Згадавши прозору фактуру акомпанементу на початку твору ми бачимо яскраве переосмислення його в подальшому розвитку музичного матеріалу. Так, після програшу акомпанемент починає набирати обертів і в останньому проведенні приспіву композитор для підкреслення використав прийом акордового викладу супроводу, який залишається таким до самого завершення твору.

Як висновок, треба сказати, що даний твір займає особливе місце у творчому доробку композитора, насамперед через глибокий мелодичний і поетичний зміст.

В 1977 році композитор вирішив створити ще один пісенний шедевр. Для втілення своїх задумів звернувся до теми, яка з давніх-давен оспівується у поезії та в піснях – це тема кохання. Поезія Романа Лубківського надихнула композитора на написання чудової музики. Отож, пісня "Чекання" - на перший погляд звучить як пісня-діалог, де двоє закоханих людей, співаючи по-одному, а потім разом, висловлюють своє величезне бажання бути завжди поряд один з одним.

Чотири перші такти куплету виконуються одним виконавцем (в першому куплеті – жін. гол., в другому куплеті – чол. гол.), а далі голоси зливаються в дует. Третє проведення теми звучить у виконанні двох виконавців.

У всьому пісенному доробку Б. Янівського , не можна не помітити значимості вокальної лірики. Ідейність цього жанру в його творчості, виражається у зображенні благородства, краси людських почуттів, що наповнені вірою в прекрасне майбутнє.

Даний твір наповнений життєрадісністю, яка передається у звучанні голосів виконавців, особливо, коли вони зливаються в єдине ціле. Два куплети написані в тональності B-dur, а третій, який співаки виконують удвох – у світлому C-dur. І вже те, що композитор використав мажорні тональності, свідчить про його бажання внести в душу кожного, те світле, радісне, перехоплюючи подих почуття кохання.

Поезія Р. Лубківського, дала поштовх творцеві музики для написання ліричної задушевної мелодії, що як море розливається в голосах людей. Акомпанемент прикрашає голос прекрасними гармонічними барвами, підкреслює всю красу і багатство мелодичної лінії, допомагає набути їй цілісності і довершеності. На останніх словах «Нам усміхнеться світ», автор музики поставив великий змістовий акцент, створив своєрідну кульмінацію підкреслену супроводом, де використав арпеджовані пасажі. Після них звучить чотирьохтактова кода, яка завершує весь хід думок.

Пісня «Чекання» - це своєрідний ліричний гімн коханню, одному з таких почуттів, які ніколи не вмирають.

Серед великої кількості пісенно-романсової творчості Богдана Янівського можна легко помітити твір, який є до сьогоднішнього дня популярним, це пісня "Не забудь", написана в 1978 році на слова Богдана Стельмаха. Лірика і почуття кохання переповнюють даний твір. Надзвичайна світлість і чистота цих невмирущих почуттів, виражена як у музиці, так і в словах. Напрочуд тонко, Б. Янівський зумів відчути весь зміст літературного тексту, і перенести все тепло високого почуття в музику.

Співвідношення «текст-музика» - надзвичайно гармонійне. Музична мова наповнена світлими емоційними барвами. Інколи, низхідні мелодичні звороти асоціюються з відчуттям спогаду. Плавний, прозорий перехід однієї фрази в іншу, - створює враження плинності і логічної безперервності думки авторів.

Мінорна тональність, у прекрасні світлі тони пісні, мимоволі вливає іскорку суму, печалі, та навіть тривоги за щось.

На словах: «Не забудь, сніги впадуть…», слухач має змогу дуже чітко почути розвиток музичної думки, який призводить до логічного початку наступного куплету. Секвенцій ні звороти на словах «Вирує пам’ять як ріка», дають можливість відчути стрімкий мелодичний розвиток як при виконанні цієї музики, так і під час прослуховування її.

Щодо мелодики, то слід відзначити, що композитор в даному творі неодноразово скористався секвенційними зворотами. Згадавши музику творів П. І. Чайковського, де секвенція займала вагоме місце, пригадуємо надзвичайні, емоційно виразні підходи до кульмінації . Завдяки правильному використанню цих прийомів, кульмінація завжди буде неперевершеною в музичному плані . Треба зазначити, що Б. Янівський дуже професійно і переконливо підійшов до використання цих прийомів.

При куплетній побудові пісні, композитор зумів втілити в неї риси, що притаманні романсу:

- присутність вальсоподібної ритмометричної структури;

- кантиленна, емоційно виразна мелодика;

Ці, та інші риси надали пісні «Не забудь», динамічності в розвитку і ніжної мрійливої елегійності. Тут яскраво відчутний вплив кращих традицій української пісенної лірики. Вони проявляються у гармонії музики зі словом, у використанні відповідної ритміки і мелодики, а також у відповідності з уже відомими зразками ліричної української пісні.

Богдан Янівський – композитор, який звернувся у своїй пісенно-романсовій творчості до поетичних робіт великої кількості українських поетів. Серед них поет Роман Кудлик, на його слова написані такі пісні: "Вишнева віхола" (1981р.), "Кораблики дитинства" (1985р.), "Зорепадні ночі" (1986р.). До першої з них хотіла б привернути особливу увагу.

"Вишнева віхола" – написана композитором в 1981 році для вокального дуету в супроводі фортепіано. Відразу увагу привертає вступ, який по особливому розкриває настрій і головну ідею твору. Вже в музиці вступу відчутним є "дихання" двох людей. Тобто композитор вже у вступі зумів передати основу задуму (діалог двох голосів у партії супроводу). Дану композицію можна на перший погляд охарактеризувати як картину природи, але за поетичною назвою заховані ще й спогади людей.

Наскрізний розвиток матеріалу дозволяє побачити в даному творі риси романсовості. Насамперед увагу привертає розгорнута форма з репризою, а також із своєрідною кодою.