Отже, з усього вищесказаного, можна зробити висновок, що "Журавочка" – це синтез кращих традицій класичного романсового мистецтва і надбань сучасної української вокальної музики.

Серед надрукованих пісенних зразків творчості композитора зустрічається ще один романс на слова Петра Шкраб'юка, написаний в 1986 році "Де райдуга світить – немає зими". В ньому оспівується прекрасне почуття кохання, і райдуга в даному випадку – це щастя, краса і кохання.

Мелодія вступу побудована на секвенційних нисхідних зворотах, вони як лейтмотив будуть пронизувати кожне мелодичне проведення. У восьмому такті вступає голос . Композитор надав вокальній партії великого значення. Так само як у вступі звучить нисхідна секвенційна тема куплету, а фортепіано в той час виконує акомпануючу роль і легкими акордами підтримує виконавця-вокаліста. Мелодична лінія куплету є ніжною і безперервною, Б. Янівський не поставив жодної паузи, тому під час виконання, співак повинен якомога точніше відобразити безперервність думки композитора, а також створити безмежну "випуклу" фразу.

У приспіві композитор продовжив розвиток основної теми твору, але дещо змінив виклад самої мелодії – після кожного мотиву автор поставив паузу, і тим самим звернув увагу на поетичний текст.

Романс складається із трьох куплетів і приспіву, який повторюється після кожного з них, проте композитор в нотному тексті створив три різні закінчення думки: перше проведення закінчує вокаліст; в другому проведенні після закінчення вокальної мелодії, думку продовжує фортепіано, звучить мелодія побудована на темі вступу; третє проведення відрізняється від двох попередніх тим, що композитор пише вокаліз, і основна тема вступу, що звучала у фортепіано переноситься в партію вокалу.

Кожен твір Богдана Янівського – це окрема історія. І романс "Де райдуга світить – немає зими" не є винятком. Тема кохання, є чи не найпопулярнішою в мистецтві, і дуже важко створити щось, що би привернуло увагу пересічної людини. На мою думку, Богдану Янівському вдалося написати нову сторінку у пісенному мистецтві України, і доказом цього є його прекрасні романси, серед яких "Де райдуга світить – немає зими".

Пісня "Будь щаслива, сестро" написана в 1986 році, являється одним з тих творів Богдана Янівського, в якому оспівується почуття до рідної і близької людини, висловлюється побажання щастя у житті. В помірному темпі звучить двотактовий вступ, який містить в собі інформацію про загальний характер твору.

І в куплеті і в приспіві композитор застосовує двохголосний виклад теми, проте двоголосся є тільки в окремих місцях, і цим, композитор підкреслює значення слів. Приспів написаний в розгорнутій формі – в першій частині повністю повторюється мелодія куплету; друга частина написана для двох голосів, композитор використав багато хроматизмів у написанні мелодії цієї частини приспіву.

Особливими, з музичної точки зору, є закінчення кожного проведення куплету і приспіву. Тут відчувається схожість із романсом "Де райдуга світить – немає зими"

Прослухавши велику кількість творів Б. Янівського, не можна не помітити, як по-особливому композитор продумує супровід для кожного з них. Пісня "Будь щаслива, сестро" не є винятком. В куплеті, чуємо гармонічну підтримку голосу, а в приспіві, разом із вокальною партією бачимо і розвиток інструментальної партії – вона набуває особливого значення, допомагає співакові висловитися. Композитор застосовує пасажі, як один із засобів виразності, в програші – фортепіано виконує самостійну ведучу роль.

Богдан Янівський – прекрасний мелодист, але не можна не помітити різнобарв'я його гармонічної мови. Треба звернути особливу увагу на гармонію – вона по-новому особлива. Поєднання основ класичної і сучасної гармонії дозволило композитору написати пісню, слухаючи яку, слухач має можливість потрапити саме в ті роки, коли вона була написана, тобто пісня стає обличчям епохи.

Композитор в даній пісні знайшов близьку його світовідчуттю емоційно-образну сферу та індивідуальну манеру висловлювання. Вдало зумів відтворити характер тематичного розвитку і точне співвідношення словесного і музичного ритму.

"Зорепадні ночі" – один із розважальних творів композитора, створений в 1986 році, на вірші поета Романа Кудлика, але він заслуговує на особливу увагу, тому що написаний в стилі "танго". Це не дивно, адже танго займає значне місце в музичній культурі України. Чимала кількість композиторів Західної України в своїй творчості зверталася до цього танцю.

Процес популяризації танго особливо особливо торкнувся Західної України. Композитори Галичини намагалися бути в руслі європейської розва-жальної музики. У Львові, вже в 1930-40-х роках, плідно працювали такі “корифеї” “тангового” напрямку розважальної музики як Б. Весоловський, Я. Барнич Є. Козак.

Композиційна основа танго "Зорепадні ночі Б. Янівського витримана в рамках європейського танго-шляґеру.

Ритмомелодика даного твору увібрала в себе риси як європейського танго-шляґеру, так і українських пісень. Опираючись на європейські традиції, Б. Янівський будує мелодію, яка яскраво виражає сентиментальність почуттів та своєрідний “танговий” шарм. Для цього він широко застосовує низхідні півтонові ходи, які часто мають діапазон зменшених інтервалів, короткі синкоповані мотиви, а також інші елементи тангового європейського шлягеру. Цим досягається синтез певної статики образу та емоційних спалахів, а особливо вдало вищезазначені композиційні прийоми застосовані в заспіві.

Щодо тонального плану танго "Зорепадні ночі" то починається вокальна мелодія в основній тональності f-moll, а закінчується заспів в тональності C-dur , і раптовий перехід в f-moll на початку приспіву. В гармонічному плані твір поєднує в собі як типові “тангові моделі”, так і оригінальні гармонічні звороти.

Супровід даного солоспіву - синкопований, але точний з ритмічної точки зору. Тим самим підкреслюється особливий ліризм, імпровізаційність мелодії, її інтимність та