Герої романа Толстого так чи інакше відчувать всю невлаштова-

ність, складність періода ломки.

Історія душі людини, складний і суперечливий світ її духовного життя- ось що перш за все цікавить Толстого. ”Думка сімейна” потребувала саме такого підходу до матеріалу, вивчення прихованих глибин людської душі. Толстой пише не тільки про те, що говорить і робить його герой, але й про те, що він в цей час думає; і не тільки про те, що він думає, але й про ті інтимні, невиго-

ворені думки, які він приховує навіть від самого себе.

Головні герої роману живуть в суспільстві, де вище від усього ставиться пристойна форма. В цьому суспільстві світськими манерами можна приховати все, що завгодно: взаємний обман, роз-

пусту, підлість, зраду. Викривлене, штучне життя створює неправильне уявлення про людей, про мир, про добро і зло. “Прості речі, що мають зміст, які говорить княгиня Мягкая, здаються в світських колах чимось дивним, не зовсім пристойним і тільки тому дотепними. А живе, відверте людське почуття тут дике, недо-

речне, воно здається напрямленим проти самих основ цього суспільства і тому суворо засуджується.

Справжнє втілення моралі “вищих кругів і порядного суспільства”- Каренін, успішний царський чиновник, за якого Анну віддали ще зовсім дівчинкою. Його звичайний, нормальний стан- бездушність і брехня, поклоніння перед формою.

Анна Кареніна- один з найчарівніших жіночих образів російської літератури. Її тверезий розум, чисте серце, доброта і правдивість притягують до неї симпатії найкращих людей в романі- сестер Щербацьких, княгині Мягкої, Левіна.

Образ Анни неповторно індивідуальний. Але є в ній виразна внутрішня схожість з пушкінською Тетяною, тургеневською Оленою Інсаровою: їх об”єднує чистота помислів, природність, велика моральна сила. Загальною для них є і трагічність долі. Причина їхньої трагедії- протиріччя між кращими прагненнями людини і антилюдським ладом життя.

Проте Толстой не даєчитачеві можливості обманути себе втішною, але не правдивоюдумкою: “Джерело зла- злі люди”. Герої Толстого не схожі на шахові фігури- білі чи чорні; вони не уособлюють тільки добро чи тільки зло. Живі люди, вони міняються, в душі їх, як виразився Пушкін, “благо змішане зі злом”

Видатний письменник гостро відчуває недоліки сучасного йому суспільного ладу. Восени 1881 року він переїжджає з см”єю в Москву і ось як передає в щоденнику свої перші враження: “Сморід, каміння, розкіш, злидні. Розпуста. Зібралися злодії, що пограбували народ, набрали солдат, суддей, щоб оберігати свою оргію і бенкетують”.

Пристрасне викриття існуючого ладу поєднувалося у великого письменника з проповіддю всепрощення, непротивлення злу насильством. Зі злом, на його думку, потрібно боротися не революційним шляхом, не мірами насильства, а іншими засобами.

Головне з них- моральне самовдосконалення кожної людини. Завдання людини в житті- спасти свою душу, стверджує Толстой; щоб спасти свою душу, треба жити по-божому, треба відректися від усіх благ у житті, трудитися, скорятися, терпіти і бути милосердним.

Один з останніх значних романів Толстого-“Воскресение”- був написаний 1899 року. В складному, розгорнотому періоді висвітлені різні сторони життя, протиставлених одна одній.

Таке злиття різних елементів характерне для всього твору. Роман вміщує основні його мотиви: викриття несправедливо влаштованого людського суспільства і тему відродження, пробудження до нового, справжнього життя, пробудження не тільки весняної природи, але й людської душі, що воскресає.

Роман “Воскресение”- один з найвидатніших творів критичного реалізму.

Завдяки своїм романам, публіцистичним статтям, сміливим виступам проти всяких проявів несправедливості, Толстой став не тільки одним з найвидатніших письменників світу, але й, як тоді говорили, ”совістю всього людства”. Разом з художніми творами, що свідчать про зростаючу викривальну силу толстовського генія (“После бала”, “Хаджи Мурат”) з”являються десятки статей, що наносять удари по самодержавству, поліцейському свавіллю, викривають лицемірство і розпусту правлячих класів. Великий письменник клеймить позором палачів-карателів селянських повстань після революції 1905 року у статті “Не могу молчать” (1908). Толстой безстрашно викриває недоліки тогочасного суспільства в статті-нарисі “Неужели так надо?” (1901).

Але були причини, що викликали в душі Толстого душевний розлад, отруювали останні роки його життя: порваши з поглядами превілегійованих класів, він продовжував жити в відразливому йому середовищі барської хати, поміщицької садиби, сім”я його володіла землею. Сам Толстой відмовився від прав на маєток, відмовився від власності на свої твори. Останні роки він жив як і всі селяни: орав, косив, носив одяг і їв їжу таку ж як і селяни. Але усвідомлення навіть відносного благополуччя було нестерпним і заставляло його страждати. Це свідчило про безмежну вимогливість Толстого до себе, до межі загострене почуття любові до людей,відповідальності за їхні біди.

Письменник не раз ще в 80- ті роки поривався піти з дому, але жалів свою дружину і дітей, яких дуже любив. Та 28 жовтня 1910 року вісімдесятидвохлітній письменник все ж таки покинув Ясну Поляну з надією пожити в природній обстановці і продовжити боротьбу. Запалення легеньзаставило його зупинитися в дорозі.

7 листопада 1910 року Толстой помер.

Багатотисячний натовп проводжав труну письменника в Ясну Поляну.

Згідно з давно висловленим проханням Толстого, його було поховано там, де колись приховувала свою велику таємницю “зелена палочка”.

ПЛАН