І провінційне містечко Верньєр, і духовна семінарія, і Париж пройняті цим духом. Щоб підкреслити темні фарби зображуваних картин, автор майстерно використовує прийом контрасту. Передаючи устами героїв відгуки Революції та наполеонівських перемог. Невипадково основний лейтмотив твору – образ Наполеона.

«Стендаль прагнув навчитися зображати життя в його повноті та суперечності. Тож ставив за мету колективний аналіз одного і того самого об’єкта, що є гарантією об’єктивності. Інший прийом об’єктивації – авторська іронія, яка яскраво відчувається у змалюванні й оцінці життя провінції, семінарії, столиці, їх мешканців (представників як вищих та нижчих провінцій, так і духовенства), цінностей, правил панівної моралі тощо»[15;45].

Роман має досить символічну назву: «Червоне і чорне». Цей контраст не є випадковим. В романі, як уже зазначалося, викрито епоху реставрації Бурбонів, тобто монархії, що прийшла на зміну революційним завоюванням, котрі завершились імператорством Наполеона, що виплив на хвилях цих історичних подій. «Хоч сам Бонапарт ніколи не був революціонером.. він став символом «червоного» в протилежність «чорним» силам Реставрації, котра хоч і перемогла у Франції, та проіснувала лише до 1830 року, коли була заміщена владою буржуазії. А та, «почорнівши», ще довго трималась, але не раз хиталась і в 1848 році, і в 1870 році, коли ледве не впала від сил уже іншого «червоного». Головний же герой роману Жюльєн Сорель діє до 1830 року, а тому увесь час оглядається на Бонапарта як на зразок «червоного», проймаючись ненавистю до «чорного», прагнучи до боротьби за справедливість»[13;24].

Сюжет цього роману підказала хроніка одного процесу. Прочитана Стендалем у «Судовій газеті». Молодий Антуан Берте, син сільського коваля, вихованець духовного закладу, потрапляє в ролі наставника в багату сім’ю міста Гренобля. Дев’ятнадцятилітній Антуан Берте стає коханцем господині будинку. У приступі ревнощів він вчиняє замах на її життя, робить спробу покінчити життя самогубством і гине на гільйотині.

Про цю подію у 1827 році багато писали французькі газети, коментуючи в різних ракурсах цю скандальну історію, майстерно створюючи громадську позицію, проти якої і висловив протест Стендаль. Письменник був знайомий з сім’єю, про яку писала преса, і чітко уявляв собі, що насправді трапилося в цьому будинку. Так виник задум роману «Червоне і чорне».

Проте помилково було б думати, що лише цей реальний факт був підставою для епіграфа до першої частини: «Правда, гірка правда». «В цих словах, - на думку Овруцької І.М., - значно глибший зміст. Задум автора полягає в тому, щоб розгорнути реальну картину життя суспільства і показати долю людини з нижчих верств в її пошуках щастя»[15;76].

Письменнику потрібно було три роки, щоб «осмислити» цей злочин, «виносити ідею» твору, продумати сюжет. В цьому романі письменник не обмежується тільки розповіддю сентиментальної історії свого героя, а створює об’ємну, широкомасштабну картину французького суспільства початку ХІХ століття, реально обумовивши поведінку героя.

Дія відбувається у вигаданому Стендалем місті Верньєрі, що нагадує сучасникам Гренобль, в Безансоні, де письменник ніколи не був, і в Парижі, де часто і довгий час жив.

Отже, роман «Червоне і чорне» є відображенням епохи періоду Реставрації. Сюжет розгортається на фоні історичних подій. Відчувається. Що автор постійно оглядається на попередні події, зокрема на Францію часів Наполеона.

1.2. Наполеонівський міф та його трактування Стендалем

Образ Наполеона Бонапарта по-різному трактувався сучасниками Стендаля. Однак на той час у Франції здебільшого про Наполеона відгукувалися з негативної сторони. І ця позиція була загальноприйнятою у державі. Зовсім протилежну позицію щодо постаті Бонапарта займав Стендаль. Письменник був не тільки сучасником наполеонівської доби, а й учасником битв армії Наполеона. Разом з армією він дійшов до стін Москви. Для Стендаля Наполеон був кумиром.

Героїчна доба завершилася, почалася Реставрація. Стендаль був розчарований суспільним ладом, що панував у Франції. Незадоволення новим режимом висловив відмовою від служби в армії.

Постать Наполеона заполонила душу письменника. У 1817-1818 роках Стендаль працював над книгою «Життя Наполеона», яка залишилася незакінченою.

Образ Наполеона для Стендаля – це образ сильний, вольовий. «Письменник змальовує особистість величну своїм розумом, залізною волею. Невичерпною енергією, яка щиро бажала зробити Францію щасливою…»[6;47]. Однак попри всі якості «геніальної людини», яка була надзвичайним полководцем, йому були властиві і помилки. Зокрема нерозумним вчинком було позбавлення ініціативи своїх генералів.

Героїчний генерал під час першої італійської кампанії врятував 18 брюмера Республіку, яку Директорія вела до загибелі., але згодом його спокусила мішура корони, і він зробив фатальну помилку. На думку Стендаля, вона є в тому, що Наполеон став тираном і вирішив породичатися зі старими монархічними династіями. Він був чудовим адміністратором, але оточив себе нікчемними людьми, яких усі ненавиділи.

Наполеон намагався побудувати основи ладу сучасної Франції, але для зміцнення своєї держави відродив дореволюційне рабство і розпусту серед придворних та генералів.

Під час першої італійської кампанії Наполеон очолив республіканську армію, сильну ентузіазмом солдат та молодших офіцерів, гордих тим, що вони потрібні батьківщині, але перетворив героїчну армію на «монархічну2 та «егоїстичну».

Стендаль розумів, що в образі Бонапарта є як позитивні, так і негативні якості. Однак пов’язати критику з уславленням героя письменнику не вдалося. Він вирішив відкласти «Життя Наполеона», переконавшись у неможливості його видати.

У 1836-37рр. Стендаль працює вже над книгою «Спогади про Наполеона», яку також не закінчив. До неї включив навіть розділи та уривки «Мемуарів» Наполеона і «Меморіала острова Святої Єлени» Ласказа.

У другому рукописі бажання Стендаля ідеалізувати