Отже, Жюльєн Сорель є сильною, вольовою особистістю. Його життя – це суцільна боротьба за право бути рівним із світським товариством Франції. Головний герой багато працює над собою. Однак в його образі спостерігається внутрішнє роздвоєння, він прагне до подвигів, хоче щось змінити. Як уже зазначалося, за часів Наполеона він мін бути героєм, однак у сучасному для нього світі немає місця таким натурам, як Жюльєн.

2.2. Засоби характеротворення жіночих образів

Центральною постаттю роману «Червоне і чорне» є Жюльєн Сорель. Власне навколо нього розвиваються всі перипетії роману. Стендаль майстерно виписує образ головного героя та образи інших персонажів, з якими в тій чи іншій мірі пов’язане життя молодого Сореля.

Важливу роль у розкритті внутрішнього конфлікту Жюльєна відіграють жінки із «вищого світу». Перш за все це пані де Регаль. Тридцятирічна дружина мера була зовні сором’язлива і мала м’яку вдачу. Письменник уже з перших сторінок дає характеристику цієї жінки: «Ця наївна грація, сповнена невинності і жвавості, мабуть, могла б зачарувати парижанина м’якою прихованою палкістю»[1;20-21]. Отже, у Луїзі поєднується «м’якість», людяність з пристрасною натурою. Одночасно автор зауважує, що у її поведінці було щось «простодушне і юне». Героїня любила гуляти у своєму саду. Будучи матір’ю кількох дітей, вона мрійлива, чоловік їй здається нудним.

Г.П.Логвин дає таке пояснення її поведінці: «Тихий душевний стан героїні (що виховувалася до того ж в монастирі) спричинив до того, що вона закохалася у несхожого на інших чоловіків Жюльєна Сореля. Це саме і співпадає із зав’язкою роману. Отже, героїня займає в композиції роману важливе місце»[13;27].

Спершу пані де Регаль була занепокоєна появою гувернера у своєму домі, але згодом вона звикає до нього і поступово підпадає під його чари. Їхня взаємна приязнь згодом перестає у взаємне кохання. «Це сталося з нею на шляху пошуків щастя, яке й приніс їй Жюльєн на все її коротке життя. Навіть смерть вона готова була прийняти від його руки. Таке розуміння образу пані де Регаль випливає з того, що. Як видно з історії її життя, маючи чоловіка з 16-річного віку і дітей, вона не знала до зустрічі з Жюльєном, що таке кохання. Справжнє щастя приходить раптово і назавжди»[13;27].

Луїза вихована в релігійному дусі. ЇЇ часто мучать «докори сумління», але палке кохання бере гору. Вона наче відродилася, відчула себе вільною, життя почало бити із неї життєдайним струменем. Навіть друзі помітили, що вона стала красивішою, молодшою. Героїня «віддавалась» насолоді життя і їй здавалося, що «вона досі й не жила зовсім».

Пані Регаль ревнує Жюльєна. Приводом для цього стає портрет, захований від усіх (хоча це був портрет Наполеона). Згодом вона тяжко переживає, коли довідується про зв'язок Сореля з Матильдою де ла Моль. Однак кохання у душі героїні не згасало ні на мить. Власне це почуття було із нею до кінця її блискавичного короткого життя. Героїня помирає, обнімаючи своїх дітей.

Отже, бачимо, що пані де Регаль – ніжна. Пристрасна натура. Будучи в іншому середовищі, кохання її могло б реалізуватися по-іншому. Однак з самого початку Луїза усвідомлювала, що її любов приречена, хоча й не хотіла зупинити цей зв'язок.

Яскравим образом є Матильда де ла Моль. Вона виступає досить романтичною натурою. У середовищі «золотої молоді» їй нудно. Героїня шукає людину з високими та світлими помислами, з неординарним мисленням.

Власне таким і є Жюльєн. Це не просто примхлива дівчина, це цільна натура, яка шукає в людях героїчного. Матильда помічає в ньому «щось величне». Її почуття до Жюльєна були надзвичайно сильними: «Вперше в житті ця погордлива й холодна душа пройнялась пристрасним коханням»[1;452].

Власне це, на думку Логвин Г.П., і «визначило її поведінку: і коли вона передала Жюльєнові свого листа із зізнанням, і коли оголосила батькові про своє рішення (бо стала вже вагітною), і коли вирішила приїхати в Безансон, щоб полегшити становище свого коханого у тюрмі, де вона бачила Жюльєна героїчнішим навіть від Боніфація»[13;26]. Матильда готова підняти народ на революцію, щоб урятувати Жюльєна.

Образ Матильди є досить романтичним на тлі тогочасної дійсності. Разом з тим вона є носієм досить відвертих, як для жінки її середовища, ідей. Заради коханого вона нехтує всіма загальноприйнятими правилами, прагне будь – якою ціною порятувати Сореля. Хоча інколи гордість у ній бере верх. Так, Матильда покидає Жюльєна в тюрмі, коли він відмовляється подавати на апеляцію. Але її почуття сильніші. Про це свідчить той факт, що вона приходить по голову коханого у тюрму.

Отже, письменник майстерно змальовує жіночі образи у романі, показуючи їх ніжними, ліричними, вразливими. Героїні здатні заради кохання на самопожертву. Хоча для жодної з низ не закінчилися щасливо життєві перипетії, однак вони щасливі вже з того, що доля їм подарувала неземне почуття кохання до Жюльєна.

2.3. Образи носіїв «чорного» (пан де Реналь, пан Вально, старший вікарій Філер)

Стендаль у романі «Червоне і чорне» зображує представників різних соціальних станів. Письменник показує, як люди із «вищого світу» нехтують звичайними нормами моралі і Божими заповідями з метою наживи. Це, за звичай, підлі, обмежені люди, які ніяких якостей, крім титулів і багатства не мають. «У Франції править король, якого оточують нікчемні люди, такі, як мер міста Вер’єра пан де Реналь»[24;34].

Важливу роль у розкритті особливостей