Будучи людиною черствою, егоїстичною, він не помічав, що його дружина кохає Жюльєна. Довідавшись про це, він боїться розголосу та по-своєму бореться проти Вально як автора анонімних листів, а потім відсилає Жюльєна до семінарії.

Пан де Реналь найбільше цінує гроші, в політиці не є принциповим, часто поступається своїми політичними переконаннями, черствий та егоїстичний. Разом з тим, його важко назвати люблячим чоловіком та батьком. За словами Жюльєна, він взагалі не цікавиться власними дітьми. Мер позбавлений всяких моральних чеснот, в жодному епізоді не показав себе як чесна і порядна людина.

Ще більш негативним персонажем є Вально. Це груба, примітивна і малодушна людина. Пан Вально – директор притулку для бідняків. Цей благодійний заклад є джерелом брутальної наживи директора. Коли під ас обіду в нього «за стіною обкрадені, голодні мешканці притулку» почали співати свої нужденні пісні, пан директор наказав, щоб «заткнули голоті пельку». Підло нажившись на жебраках, він хизується своїм багатством. Пан Вально також в жодному епізоді не виступає порядною людиною. Власне він зруйнував щастя пані де Реналь та Жюльєна, прагнучи помститися за те, що Луїза відкинула його залицяння.

Нажившись на жебраках, він швидко розбагатів, отримав дворянський титул і згодом посаду мера. Вально не вміє себе поводити чесно, порядно, власне тому Жюльєн на суді застерігає, що Вально, який його засудив, в сто раз шкідливіший для суспільства.

Негативним персонажем є старший вікарій Філер, який прагне здобути церковну кар’єру. Філер очолює місцевих єзуїтів. Веде підступну боротьбу з маркізом де ла Моль за маєток, яким вони спільно володіють. Заради досягнення мети здатний на будь – які підступні дії. Зовнішність Філера відповідає його внутрішнім якостям: «На вродливому обличчі старшого вікарія спочатку відбилося здивування (коли він читав листа, призначеного для єпископа, переданого Жюльєном). В цьому обличчі було б більше гідності, якби в його рисах не проступала надзвичайна хитрість, що навіть могла б свідчити про криводушність. Великий ніс, різко виступаючи вперед, утворював правильну пряму лінію, але, на жаль, надавав непоправної схожості з мордою лисиці»[1;283].

Він не дотримує слова, обіцяючи Матильді звільнити Жюльєна, веде подвійну гру. Отже, пан Філер – «хитра та двоєдушна людина, що використовує людські слабості для свого підвищення та панування, не гребуючи ніякими засобами»[13;29].

Старший вікарій Філер, прикриваючись релігійністю та побожністю, вершить страшні справи, котрі заслуговують на осуд та зневагу.

Загалом носії «чорного» у романі досить в реалістичному плані виписані Стендалем. Це обмежені, егоїстичні натури. Всіх їх об’єднує прагнення до наживи та підвищення по кар’єрній драбині. На шляху до мети вони не зважають на жодні перешкоди. Для них характерним є брехня, підлість, хитрість, ницість. Звичайно ж, ці герої ніколи не зможуть палко і самозречено кохати, вони не здатні на співчуття до ближніх. Стендаль зумів показати, які саме люди становили «вищий світ» у Франції і були представниками «чорного».

Висновки

Не претендуючи на вичерпність надто багатоаспектної проблеми, у даній курсовій роботі ми намагалися показати особливості епохи періоду реставрації на матеріалі роману Стендаля «Червоне і чорне». Сам автор відзначає, що твір є «хронікою ХІХ століття». Письменник написав роман на основі реальних фактів, які мали місце в одному з провінційних міст Франції.

Курсова робота підпорядкована розкриттю історичних подій, які мали місце у Франції періоду Реставрації; поясненню символічності назви та розкриттю проблематики образів.

Результати роботи можна підсумувати у вигляді взаємопов’язаних тез:

1. У романі відображені події періоду Реставрації. Сюжет розгортається на фоні історичних подій. Відчувається. Що автор постійно оглядається на попередні події, зокрема на Францію часів Наполеона.

2. Образ Наполеона зримо присутній у творі. Власне на нього весь час оглядається Жюльєн Сорель. головний постійно «приміряє» свої дії до того, як би вчинив Наполеон у тій чи іншій ситуації. Образ Наполеона у Франції періоду Реставрації згадується виключно в негативному аспекті. Однак для головного героя, та й для Стендаля, він є кумиром, взірцем для наслідування.

3. Символічність назви пояснюється тим, що Наполеон є носієм «червоного» на противагу «чорним» силам Реставрації.

4. Сюжет роману підказала хроніка одного процесу, прочитаного Стендалем у «Судовій газеті».

5. Письменник дає у романі власну інтерпретацію цій події, заглиблюючись у внутрішній конфлікт героя. Жюльєн Сорель є сильною, вольовою особистістю. Його життя – це суцільна боротьба за право бути рівним із світським товариством Франції. Головний герой багато працює над собою. Однак в його образі спостерігається внутрішнє роздвоєння, він прагне до подвигів, хоче щось змінити. Як уже зазначалося, за часів Наполеона він мін бути героєм, однак у сучасному для нього світі немає місця таким натурам, як Жюльєн.

7. У своїх прагненнях до мети, Сорель проходить через ряд випробувань. Письменник дає оцінку його діям і вчинкам, однак бачимо, що герой залишається порядною людиною, не зраджує своїм ідеалам.

8. Через зображення жіночих образів Стендаль зумів показати задушливу атмосферу суспільного життя Франції у всіх його негативних проявах.

9. Представниками «вищого світу» є обмежені, жорстокі люди. Це, зокрема, мер пан де Реналь, директор притулку для жебраків пан Вально та старший