непросто байдужим до всього іншого , а й цинічним : «Добрий той , хто живе у злагоді з самим собою... А хто змушений жити у злагоді з іншими людьми , той у розладі з самим собою... Своє власне життя – це найважлевіше. Він може собі козиритися своєю моральністю.» У лорда Генрі холодна душа людини , яка не має ідеалів.
Егоїзм лорда Генрі – це егоїзм естета , який хоч і має уявлення про реальне життя , але не зважає на нього . Навіть самогубство Сібіл лорд Генрі впершу чергу оцінює нез етичного , а з естетичного погляду. Здібний учень лорда Генрі , Доріан тільки спочатку вражений тим , що сталося . Пройде небагато часу , і він буде відчувати те ж , що і його натавник : «А все ж те , що сталося , не вразило мене так , як би мало вразити... У ньому – вся моторошна краса грецької трагедії , в якій я був один з головних героїв , але яка не поранила моєї душі. Обидва герої не хочуть визнати , що у реальному світі кожному вчинку обовязково притаманне своє етичне значення. Провина за смерть Сібіл залишається провиною , вбивство художника Безіла Голуорда – вбивством. Сам лорд Генрі не робить нічого аморального , його цинізм не тільки слова , тільки поза. Але ця поза його сутність.
Художник Безіл Голуорд – втілення ідеї служіння мистецтву. Він творить красу , і для нього немає нічого вищого за малярство. Він має гаряче , чуйне , добре серце. Портрет Доріана Грея став його кращим творінням. Саме тому Безіл спочатку не хоче виставляти його , бо це означає відкрити свою душу , її глибинні порухи кожному , хто прийде подивитися нову роботу. Безіл захоплюється власним шедевром настільки , що вже не відділяє портрета від живої людини , з якої його написано . Він обожнює Доріана , стає йоиу другом , відчуває , що почав набагато краще малювати , як познайомився з цим юнаком. Голуорд приходить до Грея , щоб утримати його від бажання піддаватися спокусам , застерегти від такого способу життя , який потребує насолод різного роду за будь-яку ціну. Він не міг передбачити , як трагічно завершиться візит до того , хто надехнув його на найкраще полотно. Він спалює себе на вівтарі служіння мистецтву. І саме в цьому причина його трагедії.
Трагічна загибель Безіла , як і самогубство Сібіл яскравіше висвітлюють трагедію самого Доріана , який , бажаючи наповнити своє їснування постійним відчуттям прекрасного , домігся протилежного , зробив своє життя повторним . Здійснивши свій етичний вибір , він абсолютно відмовляється від відповідальності за реальне життя : «Вічна молодість , безмежні пристрасті , насолоди , витончені й потаємні , розгін несамовитих веселощів і ще несамовитіших гріхів – усього цього зазнає він. А портрет нестиме тягар його ганьби , і більше нічого». Не тільки власні недоліки , пороки , негарні вчинки , а й злочини спотворюють душу Доріана . Гине Сібіл. Вбивство Безіла стало ще одним кроком на шляху до того невідтворного краху , який чекає на Доріана Грея. Він залишається юним і вродливим , а його портрет відображає сутність його розбещеної натури , старіння не лише тіла , а й душі. Перші зміни на портреті зявляються тоді , коли Доріан посварився із Сібіл , що призвело до її сомогубства : «Інакше став вираз, щось жорстоке зявилося в обрисах вуст». Доріан намагається позбавитися портрета , але знищує не своє зображення , а себе самого.
«Портрет Доріана Грея» можна тлумачити по-різному , але не визнавати його безумовну неординарність і художню довершеність – неможливо.
Використана література : «Христоматія за 11 клас» ст. 54 – 60
.
Бути красивим чи доброчесним ?
Преамбула.
В Англії декадентські течії найчастіше асоціювались з еволюцією естетизму , який формувався на основі романтичної естетики.
Першим естетом в Англії слід вважати Ч. О. Суїнберна. Він переніс на британський грунт досвід парнасців , їх нахил до штучної краси. У віршах Суїнберна йдеться про любов до французських поетів Готьє , Бодлера , Мелларме. Найбільш видатним представником літератури естетизму в англійській та світовій літературі є Оскар Уайльд.
«Ноктюрн заснулої Темзи...»
Для глибокого розуміння його творчості слід розглянути його філософію , естетику , своєрідність художньої майстерності.
О. Уайльд був одним з теоретиків естетизму , хоча в його естетиці нелегко знайти стрижень. Він постійно дискутував , частіше сам із собою. Його афоризми і парадокси можна тлумачити по-різному. Нерідко він жертвував ідеєю заради блискучого софізму. Але головним у його переконаннях було служіння Красі , віра в значущість і важливість Мистецтва. Краса для нього – це «символ символів» , але вона вище істини і добра , вона «відкриває нам все , оскільки не виражає нічого» (трактат «Критик як художник»). У книзі «Задуми» , в діалозі «Занепад брехні» лідер естетизму сформолював свій принциповий постулат – парадокс : «Мистецтво нічого не виражає , крім себе самого». Звичайно , легко витлумачити цей вислів як наріжний камінь теорії «читого мистецтва». Але не слід забувати про парадоксальність способу мислення художника. Захищаючи мистецтво , котре служить мистецтву ,