Часто терміни «етика» і «мораль» використовуються як синоніми.
Культ – релігійне вшанування якихось предметів або надприродної істоти; обрядовий бік релігії ; надмірне возвеличення чогось або когось.
Модернізм – (від фр.Modernisme , новітній ,сучасний) – основний напрям буржуазного мистецтва доби імперіалізму , що характеризується розривом з ідейними і художніми принципами класичного мистецтва.
Тема: Загальна характеристика драматургії ХІХ ст. Оскар Уайльд «Портрет Доріана Грея».
План.
Нові риси імпресіонізму в драматургії ХІХ ст.
Оскар Уайльд – видатний письменник англійського раннього модернізму.
Естетизм Уайльда , імпресіоністичність стилю.
Місце Уайльда у світовій літературі.
Семінар.
Тема: «Портрет Доріана Грея» як осереддя творчості Оскара Уайльда.
План.
Життєвий і творчий шлях письменника.
Філософсько-естетичні та моральні проблеми твору «Портрет Доріана Грея».
Риси інтелектуального роману.
Вплив імпресіонізму на творчість письменника.
Використана література: «Христоматія за 10 клас» ст.333 – 335.
«Всесвітня література» – журнал за лютий 1999 року ст. 38.
«Христоматія за 11 клас» ст. 54 – 60.
«Зарубіжна л-ра в навчальних закладах» за травень 97р., ст. 21-22.
Журнал «Всесвіт» ст. 137-139.
«Христоматія» за 10 клас , ст.21-22.
.
Модернізм має багато течій. Наприкінці ХІХ – в першій половині ХХ ст. Сформувалися імпресіоннізм , символізм , акмеїзм , футуризм , сюрреалізм та ін.
Імпресіонізм (від фр. Impression – враження) – течія модернізму , яка відзначається ушляхетненим , витонченим відтворенням особистісних вражень та спостережень , мінливих, миттєвих відчуттів та переживань.
Сформувався у Франції в другій половині ХІХ ст. Насамперед у малярстві ( назва походить від картини К. Моне «Імпресія. Схід сонця»,1873). Його представники – художники : К. Моне , Е. Мане , О. Ренуар , Е. Дега та ін. -- основним завданням митця вважали найприродніше зобразити зовнішній світ , витончено передати свої миттєві враження , настрої. «Я малюю те , що зараз відчуваю», -- зізнався К. Пісаро.
Імпресіонізм виявився плідним і для музики (М. Равель, К. Дебюссі,
М. де Фалья, Дж.Пуччіні, С. Скотт та ін.).К. Дебюссі зазначав: «Займаються метафізикою , а не музикою... Не дослухаються навколо себе до нескінченних шумів природи... Ось на мою думку , новий шлях. Це мистецтво вільне , іскристе , мистецтво вільного повітря , мистецтво , порівняне зі стихіями , вітром , небом , морем! Я тільки намагаюся виразити з найбільшою щирістю відчуття і почуття , які переживаю : інше мало що для мене важить...»
У літературі представниками імпресіонізму є брати Гонкури , А.Доде, Гі де Мопассан , П. Верлен (Франція) , С.Цвейг , А.Шніцлер (Австралія), С.Віткевич , С. Жеромський (Польща) , М.Коцюбинський , М.Вороний , М.Хвильовий , Г.Косинка (Україна) та ін. Імпресіоністи змальовували світ таким яким він видавався у процесі безпосереднього бачення. «Бачити , відчувати , виражати – в цьому все моє мистецтво» , -- ці слова братів Гонкурів можна вважати дивізом творчості усіх майстрів імпресіонізму. Для їх творів характерні субєктивність зображення , підкреслений ліризм , використання тропів (метафор , епітетів , символів тощо) , які підсилюють асоціативність почуттів і вражень. Описи стають більш епізодичними , фрагментарними , велике значення в них мають засоби відтворення кольорів , світлотіней , звукових барв і тонів ,
що передають зміну внутрішніх почуттєвих станів автора. Часто письменники вдаються до форми ліричного монологу , використання незакінчених фраз , думок , які допомагають відобразити плин настроїв та вражень героя.
У поезії імпресіонізм був дуже близький до символізму.
Використана література: «Христоматія» за 10 клас , ст.21-22.
Незнаний Оскар Уайльд.
Епоху , коли творив О. Уайльд (1859 –1900) , часто називають fin de siecle – кінець століття. За наших днів це французське словосполучення знову потрапляє до літературного вжитку , хоч між нами й тим «кінцем століття» , пролягає така довга дистанція. Про те , мають , очевидно рацію , ті культурологи , які знаходять підстави для порівняння нинішньої fin de siecle з попереднім. І там , і тут – серйозні злами в соціальній історії та її розумінні , зіткнення консервативних традицій з декларативним ультрановаторством , ускладненість історико-культурного процесу , в якому сучасникам нелегко буває відрізнити вічне від одноденного , цінне від гучного , істину від її імітації. Може , нам варто уважніше придивитися до деяких культурних явищ тієї доби , щоб адекватніше зрозуміти наше строкате сьогодення?
Про погляди Уайльда на літературу і мистецтво написано мабуть , неменш , ніж про його художню спадщину. Причиною цього є не тільки своєрідність літературно-естетичних позицій , але й сама форма виразу. Один з теоретиків англійського естетизму та його провідний митець – практик , Уайльд був схильний до парадоксальної афористичності у самовислові та оформленні своїх суджень і його блискучі парадокси , які приваблювали ще сучасників письменника , надовго пережили естетизм як літературну течію.
Власне естетизм як історико-літературний феномен має в англійській культурі досить точне датування : 80 –90 – і року минулого століття. Перелічуючи основні принципи цієї течії , одразу ж , як правило , згадують , що британські естети сповідували культ «чистого мистецтва» і найвище місце на своїй шкалі цінностей відводили могутній красі. В тім , ще один з попередників цієї течії Джон Раскін , ставив красу вище над усе , але , на відміну від свого вчителя , молодші естети вихолощували з поняття краси будь-який етичний зміст , підкреслюючи байдужість справжнього мистецтва до будь-якої моралі.
Ще на початку своєї літературної діяльності