В І книзі відображено першопочаткове і саме древнє перетворення.

Книги ІІІ і IV – занурюють нас у атмосферу іншого, дуже древнього періоду античної міфології.

Книги V-VII відносяться до часу аргонавтів.

Книги VIII-ІХ – це міфи часу Геркулеса.

Книги ХІІ-ХІІІ – троянська міфологія.

Книги ХІІІ-ХV присвячені міфологічній історії Рима.

б) Історична основа “Метаморфоз” ясна. Овідій хотів дати систематичний виклад всієї античної міфології, розклавши її по тих періодах. які тоді являлися реальними. Овідій вибирає міфи з перетворенням. Із всіх представників жанру перетворень Овідій виступив найбільш талановитим і глибоким. Це зробили його “Метаморфози” всесвітнім витвором літератури.

в) Ідейний смисл “Метаморфоз” досить складний. В часи Овідія цивілізація вже не могла вірити в міфологію. Овідій любить свою міфологію, вона дає йому глибоку радість.

Крім любові до своїх богів і героїв Овідій приймає їх за своїх братів і залюбки прощає їм всі їх недоліки. Той підхід до міфології, який сформований самим поетом заключається в тому, що звичайно іменується піфагорійством. В цій філософській теорії Овідія важливі 4 ідеї: а) вічність і нерозрушимість матерії; б) вічна її зміна; в) перетворення одних речей в інші; г) перенесення душ із одних тіл в інші.

Таким чином, якщо естетично міфологія являлась для Овідія предметом глибокої радості і насолоди, то філософськи вона виявилась художнім відображенням самих глибоких і основних сторін дійсності. При всій своїй легковажності Овідій глибоко розуміє соціальне зло і не пропускає випадку яскраво його відтворити, відібравши матеріал із тих чи інших стародавніх міфів.

Політична ідеологія “Метаморфоз” може потребує дуже обережної характеристики.

Сказати, що ідеологія “Метаморфоз” зовсім не має ніякого відношення до принципів Августа, не можна. У Овідія опозиція не політична, але морально-естетична.

Для політичної опозиції він був дуже легковажний і дуже занурений в свої внутрішні переживання. Овідій формально повністю стоїть на позиціях ідеології принципата, але в дійсності він розуміє принципат як захист для своєї поезії.

г) Жанри, використані в “Метаморфозах” різноманітні. Вони пронизують єдиний пафос. Представлені у Овідія і такі жанри, як іділія в вигляді першобутних часів, або любовна елегія, нерідко користується Овідій і жанром етіологічного міфу, не чужий йому жанр серенади.

Не дивлячись на жанри і на всю кількість розповідей на той чи інший жанр, “Метаморфози” задумані як єдиний і цілий витвір. “Метаморфози” зовсім не являються хрестоматією, всі розповіді тут поєднуються тим чи іншим способом.

д) Художній стиль Овідія своїм назначенням має фантастичну міфологію. Необхідно добавити, що в Овідія немає ніякої своєї міфологічної творчості. Сам Овідій тільки вибирає різного роду деталі, поглиблюючи їх психологічно або філософськи.

Художній стиль “Метаморфоз” є в той самий час і стиль реалістичний, тому що вся міфологія наскрізь пронизана якостями реалізму.

' Овідій передає психологію богів і героїв, малює їх слабості і інтимності.

Широко представлені пластичні елементи художнього стилю Овідія. Око поета всюди бачить який-небудь рух.

Художній стиль “Метаморфоз” сильно пронизаний драматичними елементами, багатий якостями реалізму і натуралізму в той самий час відрізняється і сильним естетизмом. Можливо найважливішою якістю художнього стилю Овідія являється його яскравість: принципова, специфічна.

Перш за все кидається у очі причудлива зламність сюжетної лінії витвору. В рамках сюжету окремі його частини розробляються зовсім примхливо: показується початок міфу і немає його кінця, або навпаки. Міф розглядається досить детально або досить коротко. Тяжко встановити де закінчується міфологія і починається історія, відділити науку від художньої творчості і виявити, де грецький стиль міфології, а де римський.

Стилістична яскравість змішана з реалізмом і натуралізмом. “Метаморфози” насичені безкінечною різноманітними психологічними типами, положеннями і переживаннями. Тут і легковажні і морально високі люди; палкі і пристрасні натури чергуються з холодними і безпристрасними, богатирі – з людьми немічними. Тут царі і герої, пастухи і ремісники, засновники міст, пророки, художники, філософи; любов, ревнощі, заздрість, подвиг, жадоба, самопожертва, трагедія, фарс, безумство.

Події розігруються тут і на широкій землі з її полями, лісами, горами, і на високому світлому Олімпі, на морі, в темному підземному світі. І все це біле, чорне, рожеве, червоне, зелене. Яскравість в “Метаморфозах” досягає кульмінації.

“Фасти”. Одночасно з “Метаморфозами” Овідій писав і “Фасти”. Це місяцелік з різними легендами і міфами, зв’язаними з тими чи іншими числами місяця. Тут прославляється те, чого в метаморфозах дуже мало, а особливо вся римська сторона з її культами, історичними подіями, міфами.

Еротика, легенди і положення, поєднання релігії з анекдотом, велика вченість і тонкий художній стиль характерні для “Фаст”, так як для “Метаморфоз”.

Третій період творчості. Блиск художнього таланту Овідія, легкість його розповідей, витонченість його художнього стилю не могли не потемніти в період заслання поета, коли замість блискучого життя в столиці, він опинився в самій віддаленій частині імперії, серед напівдиких варварів, які незнайомі не тільки з столичною обстановкою, але навіть з латинською мовою. Головними витворами цього періоду являються у Овідія “Скорбні пісні”, “Листи з Понта”.

а) “Скорбні пісні” складаються з п’яти книг. Із першої книги особливою популярністю користуються елегії 2 і 4, де описується буря в час плавання Овідія на місце свого заслання, і елегія 3 з описом прощальної ночі в Римі. Всі ці елегії Овідія різко відрізняються від його попередніх творів глибоким душевним болем, почуттям безвихідного становища і катастрофи. Інші елегії першої книги присвячені римським друзям і дружині. Друга книга – суцільні жалісні молитви до Августа про помилування. Останні три книги присвячені тяжким роздумам