РІЛЬКЕ
Раймер Марія Рільке – відомий австрійський поет. Народився 4 грудня 1875р. Прага, син чиновника. Дитинство і юність провів у Празі, після того жив в Берліні, Парижі, Швейцарії. Важливе значення для нього дві поїздки в Росію (1899р. і 1900р.), де він зустрівся з Л.Н. Толстим і зблизився з християнським поетом С.Д. Дрожніним.
“Россия в известной мере стала основой моих переживаний” – писав Рільке.
Вивчивши російську мову і літературу, він пробує писати вірші на російській мові, багато перекладає (“Слово о полку Ігореве”). Пізніше Рільке переписувався з Пастернаком, посвятив вірші М. Цвєтаєвой. Починавши з 1902р., Рільке писав вірші на французькій мові, попробувавши вплив символістів. Розквіт поезії Рільке починається з другої половини 90-х років і початку 900-х років. Почавши з наслідування Гейне, він рано пізнав творчу самотність. Його збірки: “Жертви Ларам” 1896р., “вінчаний снами” – 1897р., “Канун Рождества”- 1898р., “Меню на праздник” - 1900р, “Книга образов” – 1902, части 1-3.
1899-1903 – повне видання 1905р. “Новые стихи” частина 1-2 1907 – 08 роки – зі всією народжувальною силою, його поетичною індивідуальністю, швидко видають йому славу.
Одночасно Рільке пише драматичні і прозові витвори, серд який вирізняється ритмізована новела «Песня о любви и смерти корнета Кристофа Рильке» - 1906р. Ранні вірші тісно повязані з чеською культурою, з пейзажами Праги і її околиць, картини, народжені життям Рільке, розрізняє інтонацію чеського народу пісні (“Народый гнев” - 1895). Тоді ж виробляються своєрідний демократизм Р., в його відносинах до поезії і словнику поета (“Слова простые сестры – замарашки…” - 1897) взагалі з проблемами прекрасного в культурі «Прекрастное вырастает в пыли» - говорить Рільке, з віршів «Ты не горюй, что давно отцвели (астры в саду)», сб. «Лирика», М – Л. 1965р.
Його вірші не лишають суспільство мотивів. Співчуття жінці, жалість приниженим знаходять вираження в узагальнених портретах. В кінці 900-х років переживає поетичну кризу тимчасово відходить від поезії, звертаючись до прози, де в лірико-автобіографічній формі виражено глибоке розчарування справжністю фактів (“Заметки Мальте Лагуридся Брегге” – 1910р.).
Перша світова війна кидає поета в жахні відчай. В 1918 році він переживає підйом у звязку з революцією, подіями в Германії, все рівно не зрозумівши всієї революції, невдовзі закривається в собі. Муки та пошуки приводять од стоврення “Дуезских елегий”. – 1912-1922 – опубліковано – 1923. Якщо в ранній період Рільке шокував вихід в субєктивному злитті поета зі світом, то тепер, в обєктиві він бачить спасіння в від трагічних проти речей часів життя в при ображаючому впливі мистецтва, символізованому в образі Орфея.
«Он в той стране, куда заказан путь.
Ему не бремнуть ладони мира,
Он поспешил все пути разомкнуть».
Рільке не одноразово використовує Орфея в своїй творчості як світло з темряви, яке було на той час, яке спіткнуло автора, він багато роздумує над життям, у нього Орфей звучить як символ чистоти.
Только вот эты одны вирвалась
Тянется ввысь.
О, не сломайся! Согнись в
Миру Орфея.
Однак головне в Рільке – відчуття страху і тревоги, передчуття великих перемін в наступаючому столітті.
“На рубеже веков, мой век тягот…”1899р. Релігійні панеїстичні думки, набрали вираження в збірці «Часослолов», де Р. предстає перед читачем в образі російського монаха, напрямлений на пошук стійкої життєвої основи в постунепроведному світі.
Вищі і люи, міста і планети для Рільке рівні і одинокі, відірвані один від одного.
«Вечером стали опять все на сирот похожи
самые близкие тоже чужими успели стать».
Навіть маленький острів для Р. “скиталец на дорогах мировозданья”(цикл «Остров» - 1906-1907). Один вихід у той універсальної розбещеності, поет знаходить в любові до людей і речей, в творчості і литті з ними.
«В моих обятья лес нашел поко
я сам – его трезвон и трепетанье».
Глибоке філософське розуміння речей навколишнього світу поступово стає основою поетичних шукань Р. В цьому звязку поет постімпесіонізму, для якого мистецтво його попередників було недостатнім проникненням. Гори величезній діяльності і конкретності зображення Р. добивається високої символічності своїх образів. Так, пантера в паризькому зоопарку втілює для нього трагедію утрати свободи могутньою, вільною істотою (“Пантера” - 1903).
Життя дерева стає символом всякого органічного існування (“Плод” - 1924) явлення процеси природи представляють у Р. в посіндеферированому вигляді, без важких поетичних штампів і умов. Поет дарує світ природи глибиною почуттів і переживань від частини сприраючись на досягнення Росії і Європи роман 19-20 в.в. “Для Рильке живописуещие и психологические прийомы современных романистов (Толстого, Флобера, Пруста, скандинавов)”. Невіддільні в мові і стилі його поезії, «Новий мир»,1967. Новаторство Р. – в знятті всього умовно-традиційного, «поетизмів» поезії, повне в зберіганні його тем і образів.
Поезія Р. відмічена глибокою думкою, емоційною силою, музикою, ритмічністю і інтонацією свободи, вплив на розквіт німецької лірики. Бехер назвав Рільке посланцем кращої частини свого народу, що збагатив поезію на німецькій мові, прекрасним творінням є збірка «Великий гнів» - 1943р. На російській мові вірші Рільке перекладали В.Ельснер, Ю. Анісімов, Гордон, Б. Пастернак, В. Куприянов і інші.
