(антропоморфізм) природи настільки органічно, що людина сприймається як невідмовну її частину, у свою чергу, природа невіддільна від людини. У повісті “Рябий пес, що біжить краєм моря” (1977), у романі “Буранний полустанок” художня палітра збагачується ще і ненав'язливим підпорядкуванням реалізму (реалізму самої чистої проби) міфу, легенд, “переказів старовини глибокої”. Ці й інші фольклорні елементи завжди несуть багатозначний зміст, сприймаються те як символи, те як алегорії, те як психологічні паралелі, додають добуткам багатоплановість і поглибленість, змісту — багатозначність, а зображенню стереоскопічність. Творчість письменника в цілому починає сприйматися як епічне сказання про світ і людину в одну із самих величних епох - сказання, створюване одним із самих активних і жагучих її діячів.
Чингіз Айтматов бачить головне виправдання триваючого мільйони років розвитку людства, його багатовікової історії, відбитої в міфах і сказаннях, гарантію його світлого майбутнього. Життя — людське буття — воля — революція — будівництво соціалізму — мир — майбутнє людства — от ступіні, що складаються в єдині і єдині сходи, по якій дійсний творець і хазяїн життя Людина Людства піднімається “усі вперед! І - вище!”. Він, головний герой Чингіза Айтматова, особисто відповідальний за все, що, було, є і буде, що може случитися з людьми, Землею, Всесвіт. Він — людина справи і людина напруженої думки — пильно розглядає своє минуле, щоб не допустити прорахунку на важкому шляху, який прокладається усьому людству. Він заклопотано вдивляється в майбутнє. Такий масштаб, яким керується письменник і в підході до сучасного світу, і в зображенні свого героя, осмислюючи їх у всій їхній багатозначності.
Добуток гостре, написане дійсний кров'ю серця, роман “Буранний полустанок” породив усілякі, багато в чому не співпадаючі думки. Дискусія довкола нього продовжується. Деякі вважають, що тимчасова невизначеність образа “манку рота” може породжувати плітки. Інші говорять про те, що символ, іменований у романі “Паритетом” і несущий на собі всю космічну лінію в добутку, складається із суперечних один одному почав і тому не може бути прийнятий беззастережно, як і саме рішення зв'язаної з ним головної проблеми. До того ж, додають треті, і легенда про “манкуртах” і космічна фреска, створена чисто публіцистичними засобами, не дуже органічно спаяні з основний — строго реалістичної — частиною оповідання. Можна чи погоджуватися не погоджуватися з подібними думками, але не можна не визнати головного: роман “Буранний полустанок”, пронизаний, по визначенню Мустая Каріма, “болем і безмірним оптимізмом, безмірною вірою в людину...”, навряд чи залишить кого-небудь байдужим.
Письменнику удалося переконливо показати найбагатший духовний світ простої людини, що має свою думку про самі складні проблеми людського буття. Очима його головного героя на нас дивиться сама наша епоха з її перемогами і поразками, її смутками і радостями, складними проблемами і світлими надіями.
Новий роман - “Тавро Кассандри”, опублікований у “Прапорі” у 1994 році. Ще більш неспокійний, але неспокійний по-своєму, "по-айтматовськи". Здавалося б, люди на величезних просторах СНД б'ються, гроші у величезних кількостях крадуться, інші непристойності діють, - так і пиши про це. Однак Айтматов, очевидно, не здатний розглядати всілякі подробиці в себе під ногами. Погляд його як і раніше спрямований на Землю зверху вниз, охоплюючи її цілком.
Невипадково головний герой - чернець Філофей - літає навколо Землі в орбітальній станції: так її, бідолашну, покраще розглянути можна. Філофей таким був не завжди, колись він був вченим Андрієм Андрійовичем Крильцовим, що спеціалізувався в області виведення штучних людей, “іксродів”, у чревах, так сказати, безкоштовних експериментаторів, тобто жінок-ув'язнених. Потім, незадовго до оголошення себе ченцем, учений з'ясував, що не тільки справа це несправедливе, але й ембріони відмовляються з'являтися на світло, у якому панує зло. Таке було рішення природи: захистити себе від кровосмоктаючого людства, нехай вимре. Чим не Апокаліпсис у м'якій формі?
Завдяки своїй здатності концентруватися на глобальних ідеях, Чингіз Айтматов схильний і у внутрішньолітературної діяльності або затівати, або брати активну участь у проектах планетарного масштабу. Наприклад, уже багато років тому він і соціолог Інституту проблем керування АН СРСР Рустем Хаиров звернулися до тодішнього генсека Андропову (1983) із пропозицією про створення комітету з зустрічі III-го тисячоліття . Зненацька ця пропозиція була прийнята. Поступово Айтматов просунув на цю справу і прогресивну світову громадськість, організувавши в 1986 році Іссик-кульський форум, на який зібралися представники ЮНЕСКО, футурологи, письменники і художники. І поговорили про необхідність виховання нового планетарного мислення, завдяки чому людство змогло б уникнути тотального катаклізму - військового, екологічного, економічного etc. І коли коліщата завертілися щосили, коли вже можна було починати пожинати лаври і стригти купони, Айтматов смиренним образом передає бразди правління грандіозним шоу Марату Гельману.
Проведений наприкінці минулого року опитування суспільної думки показав, що Айтматов вважається третім по популярності політиком - після президента Аскара Акаєва і мера Бішкека Фелікса Кулова.
У його повістях неодмінний персонаж, що думає, думає, думає... «Я ходжу в досвітньої тиші й усіх думаю, думаю» («Перший учитель»). «Я... дивився на небо, що сутеніє в хмарах, і думав: «Чому так незрозумілий і складне життя?» («Джамиля»). По ні автор і жоден з його героїв не хотів би життя іншого, простішого, долі менш драматичної. Це — наше життя і моя доля, і як би важка і спутана не була, вона — моя єдина, як любов, і я не відрікаюся ні від чого ні в ній,