Реферат на тему:
“Антивоєнний пафос у творах визначних письменників Е.М.Ремарка, Е.Хемінгуея, Г.Белля, Б.Брехта”
Антивоєнний пафос у творах визначних письменників Е.-М. Ремарка, Е. Хемінгуея, Г. Белля, Б. Брехта (за вибором) XX століття увійшло в історію не лише як пора визначних звершень і досягнень у різних сферах людської діяльності, а й як епоха жорстоких воєн, що вплинули на розвиток суспільства. Невипадково, що темі антигуманної сутності війни присвячено чимало літературних творів у різних країнах світу.
Вагому частину творчого доробку німецького письменника Еріха-Марії Рема-рка (1898-1970) становлять твори про трагедію «втраченої генерації» (покоління мо-лодих людей, які стали жертвами безглуздої Першої світової війни): «На Західному фронті без змін» (1929), «Повернення» (1931), «Три товариші» (1937), «Чорний обе-ліск» (1956). А такі його романи, як «Життя у позику» (1959), «Ніч у Лісабоні» (1962) і «Тіні в раю» (1971), присвячені темі страждань і поневірянь німців-емігрантів у роки Другої світової війни. Антимілітаристське та антифашистське спрямування мають романи письменника «Тріумфальна арка» (1946), «Іскра життя» (1952), «Час жити і час помирати» (1954). Усі його твори об'єднує пафос ненависті до війни, її жахів, віра в торжество людського духу, перемогу над мерзенним світові зла.
Романи «На Західному фронті без змін», «Повернення» і «Три товариші» — це своєрідна трилогія про долю «втраченої генерації». У романі «На Західному фронті без змін» автор змальовує моторошні звуки бою і неймовірну тишу перед ним, пока-зує людину з її страхом, стражданнями і переживаннями. У жорстокій битві немає пе-реможців і переможених, а є тільки жертви. Розкриваючи жахливу безглузду сутність кривавої бійні, Ремарк в експресіоністській манері, часом навіть натуралістичне, зма-льовує її будні. Смерть тут іноді жаданіша від життя, проте герої Ремарка за будь-яких обставин зберігають даровану Богом силу духу, яка не дозволяє їм перетворити-ся на звіра, допомагає зберегти в собі Людину.
Долю колишніх фронтовиків після війни змальовано в романі «Повернення». Страхітливою і потворною постає перед героями твору повоєнна дійсність. Розпач, відчай, страх перед жалюгідним існуванням огортають душі тих, що вижили в пеклі війни. Дружба, що берегла під час лихоліття, у мирний час вже не має того значення для колишніх фронтовиків. Декого з них не полишає відчуття страху і самотності, що призводить часом до самогубства, а деякі стають покидьками суспільства. Та все ж роман пройнятий оптимізмом: людина, незважаючи на жахи війни, не втрачає віри в торжество добра.
Головний герой роману «Тріумфальна арка» лікар Равїк у пошуках мети життя творить добро для людей, не замислюючись над тим, що це є обов'язком кожного. Без віри в доброту людської душі втрачається опора в розхитаному війною світі.
Життя людини — це наче спалах серед вічності буття, — таку думку висловлює Ремарк у романі «Іскра життя». Цей твір розповідає про страждання, поневіряння в'язнів фашистського концтабору, про велич людини, яка навіть у нестерпних умовах зберегла свою гідність.
Процес очищення душі від гріхів минулого, усвідомлення власної причетності до злодіянь фашистів виявляється тяжким і болісним для солдата вермахту, головного героя роману «Час жити і час помирати». На прикладі його долі автор висвітлює про-блему історичної розплати, спокути німецького народу перед людством, проблему національної самосвідомості. Письменник відверто говорить про страшні злочини фашистів проти людства, тому що тільки правда зможе допомогти німецькому наро-дові усвідомити власний гріх перед світом. І Ремарк вірить у свій народ, у те, що він знайде сили скинути з себе облуду фашизму, адже зло не може довго жити, і йому на-стає «час помирати».
З-поміж творів Еріха Марії Ремарка на антивоєнну тему вирізняється роман «Три товариші», в якому письменник розглядає проблему «війна і людина» в нетра-диційному для нього дусі. Автор переносить свою увагу з «втраченої генерації» взага-лі на конкретну людину з цієї генерації— розтоптану, занапащену війною, але не зламану духовно.
«Три товариші» — роман теж про війну, але вже ту, яку ведуть колишні фрон-товики з жахливою дійсністю міжвоєнних десятиліть, війну особисту — зі своїм «я». Автор глибоко проникає в душу колишнього соддата-фронтовика, світ його пережи-вань. Жертви війни, колишні фронтовики, прагнуть знайти своє місце в цьому жорс-токому світі.
У центрі твору— розповідь про життя трьох товаришів-фронтовиків під час економічної розрухи та інфляції. Хоч у «Поверненні» Ремарк зобразив руйнування фронтового братерства, він не втратив віри в цей осередок людяності й добра, бо знав: той, хто бачив смерть, навчився цінувати життя. Трьох героїв — Роберта Локампа, Отто Кестера і Готфріда Ленца — пов'язує глибока чоловіча дружба, яку вони зберегли з окопних часів. Вони всіляко намагаються вижити у світі злиднів, морального бруду, лицемірства. Тому роман «Три товариші» став гімном міцній чоловічій дружбі, яка допомагає вижити в хиткому повоєнному світі.
Війна, або точніше, людина на війні і людина, що повернулася з війни, але несе в собі її невиліковні сліди, стали однією з найважливіших тем і у творчості американ-ського письменника Ернеста Хемінгуея (1899-1961). Тема людини, що повернулася з війни, цілої генерації, фізично й морально скаліченої війною, у повну силу зазвучала в першому романі цього письменника — «Фієста». Письменник показав у ньому траге-дію спустошеності, бездуховності буття «втраченого покоління», що пройшло крізь пекло війни.
Тема хиткості й незахищеності людського щастя стала центральною в романі «Прощавай, зброє!» (1929), в якому Хемінгуей знову звернувся до теми «втраченого покоління», викинутого війною в