Тема війни та її засудження проходить крізь усю творчість Генріха Белля. Проте поступово відбувається певний її розвиток: спочатку змальовувався останній етап війни («Де ти був, Адаме?», «Поїзд точно за розкладом», «Подорожній, коли ти при-йдеш у Спа...» та ін.), потім війна як тривожне минуле, як примарний привид, що ви-значає долі людей, порушує спокійний хід життя, тривожить спогадами пам'ять доро-слих та калічить дитячі душі («Дім без хазяїна», «І не сказав жодного слова», «Мовчання доктора Мурке» тощо), і, нарешті, війна, яка перестає бути минулим, а владно втручається в сьогодення, — фашизм не зник, він лише змінив свої форми, а вбивці стали інакше зватися («Більярд о пів на десяту» та ін.). Белль уміє навіть у бу-денному показати трагічне. А трагізм письменника породжений другою світовою вій-ною, яка чорною тінню проходить крізь життя й оголює усі протиріччя сучасного сві-ту.

Один із найвизначніших драматургів нашого століття, прозаїк, діяч і теоретик театру Бертольт Брехт все своє життя присвятив боротьбі із злом, роз'ясненню, у чому полягає антилюдяність війни, облудності обіцянок воєнної пропаганди.

У 1939 році із вбивчим сарказмом Б. Брехт заявив: «Письменники не можуть писати з такою швидкістю, з якою уряди розв'язують війни: адже, щоб творити, необ-хідно — думати». Це було сказано з приводу кровопролитної Другої світової війни. У цьому ж 1939 році Брехт пише п'єсу «Матінка Кураж та її діти». Письменник розумів, що «маленька людина» часто підтримує війну лише тому, що сподівається на ній роз-багатіти. На думку Брехта, піддаючись спокусі збагачення, прості німці дають затяг-нути себе в тенета спільних з фашистами злочинів, що приведе народ до жахливих втрат і катастроф.

Дія п'єси «Матінка Кураж та її діти» відбувається в часи Тридцятилітньої вій-ни. Головна героїня твору — Анна Фірлінг, маркітантка, — одержала прізвисько Ку-раж (Хоробрість) за те, що, ризикуючи життям, під гарматним вогнем вивезла з Риги п'ятдесят буханців хліба, бо вибору в неї не було — або ризикувати, або розоритися.

У неї своя житейська філософія щодо війни — вона не хоче в неї «занадто» встрявати, а лише настільки, щоб отримати зиск і не постраждати. У матінки Кураж троє дітей: старший син Ейліф — «хоробрий і розумний», молодший Швейцеркас — «дурний, зате чесний» і німа донька Катрін — «ні риба ні м'ясо». Проте вона сподіва-ється, що війна не торкнеться її дітей. «Ти хочеш вигодувати на війні свій виводок, а данину війні хай платять інші», — говорить їй фельдфебель на самому початку п'єси. І відразу матінка Кураж сплачує першу частину свого боргу війні — фельдфебель з вербувальником зманюють її старшого сина Ейліфа до війська: Хоче війною жити, Мусить їй щось та сплатити.

Залишившись удвох з донькою, Анна далі йде за військом, торгуючи вином, со-лдатськими чобітьми, що були у вжитку, білизною, хлібом. Вона не полишає своїх мрій розбагатіти: «Війна йде непогано... Трошки передбачливості, трошки обережнос-ті, і я підторгую грошенят».

Втрата за втратою переслідує маркітантку, і Анна починає розуміти, що має спі-льну долю з усіма, хто бере участь у війні, її молодший син Швейцеркас загинув, ря-туючи касу переможеного протестантського полку. Матінка Кураж могла його врятувати, але ціною втрати фургону. Поки материнська любов боролася з жадібністю, си-на розстріляли: «Здасться, я надто довго торгувалась». Старшого сина розстріляли за мародерство під час перемир'я, хоча таке ж мародерство під час військових дій було розцінене як «подвиг» «в ім'я Бога, у війні за віру».

«Бодай вона запалась, ця війна!» — вигукує матінка Кураж, втративши синів. Але тільки торговельні справи пішли вгору, вона відразу змінює думку: «Не ганьте війни, я не дозволю». У кінці п'єси гине її молодша дочка Катрін. Вона, пожертвува-вши власним життям, розбудила місто Галле, яке зненацька вночі хотів захопити во-рог. Відчаю матінки Кураж не має меж:

Люлі-люлі, ти не знай

Горя і наруги.

В Польщі перший син поліг,

Хто зна, де мій другий

Матінка Кураж втратила на війні все. Та ледь встигнувши попрощатися з мерт-вою дочкою, не поховавши її, Анна впрягається у свій фургон і далі йде за солдатами. Вона навіть не зрозуміла, що сама винна у загибелі власних дітей. Але її сліпота до-помагає прозріти глядачам і донести до них, що грабіжницькі війни не принесуть ні добра, ні щастя: «Великі пани кажуть, ніби вони ведуть війну лише заради страху Бо-жого, тільки за добрі та гарні діла. А як придивишся ближче — і вони зовсім не такі йолопи, а воюють заради свого зиску».

Бертольд Брехт все своє життя послідовно відстоював ідею боротьби за мир. Головна думка його творів — необхідність моральної відповідальності людини перед собою і суспільством. Він заперечував право можновладців розпоряджатися життям простих людей. А з іншого боку, письменник бачив, як легко маніпулювати масами: «Авжеж, вони знають нас і вміють з нами поводитися. Сісти! — і ми вже сидимо. А хто сидить, не бунтує».

Після закінчення Другої Світової війни Брехт писав: «Великий Карфаген вів три війни. Він був ще могутній після