«ЧИ ПОВЕРНЕТЬСЯ ЯНГОЛ?»

Матеріали до вивчення оповідання Г. Гарсіа Маркеса

«Старий з величезними крилами»

Величезний успіх роману «Сто років самот-ності» став для Габріеля Гарсіа Маркеса не тіль-ки джерелом радості, а й нових турбот. «Тепер я повинен, — говорив письменник в інтерв'ю напередодні сорокаріччя, — довести сотні тисяч невідомих мені людей, котрі придбали мій ро-ман, що ця книга не була, як висловився один критик, щасливою випадковістю... і що в мене ще вистачить сил для інших книг».

Він відчуває потребу змінити свій стиль, ма-неру письма. «Я зрозумів, — зазначав Г.Гарсіа Маркес, — що мені треба стати іншим... Як же це зробити? Слід почати з нуля. Я буду писати дитячі оповідання».

Твори малої прози, що став писати Гарсіа Маркес, увійшли до книги «Незвичайна і сум-на історія про довірливу Ерендиру та її жорсто-ку бабку» (1972). Оповідання письменника важ-ко назвати «дитячими», однак у них відчуваєть-ся безпосередній, природний погляд на події, що стикається з прагматизмом і буденністю дорос-лого життя. Це і визначило зміну творчої мане-ри автора, хоча багато в чому він залишається вірним своїм естетичним принципам (поєднан-ня міфа і реальності, складна метафоричність, заглиблення у світ духовних переживань, філо-софська проблематика тощо).

Дія в багатьох оповіданнях Г. Гарсіа Марке-са відбувається в країнах Карибського басейну («Найкращий утопленик у світі», «Остання по-дорож корабля-привида» та ін.). Морська сти-хія символізує бурхливе й суперечливе життя, і водночас свіжий морський вітер наповнює опо-відання мрійливою романтикою, відчуттям сво-боди, потягу до широкого, безмежного простору.

В оповіданні «Старий з величезними крила-ми» (1970-1972) дія відбувається теж на березі моря. Після бурі рибалка Пелайо і його дружи-на Елісенда знайшли на піску старого брудного чоловіка, який був дуже стомленим і хворим від боротьби зі стихією, він не міг навіть підняти-ся, оскільки йому заважали великі крила, що знаходилися за спиною. Люди вирішили, що це янгол, котрий прилетів за дитиною, однак не витримав поривів вітру й дощу і впав на землю.

У творі органічно поєднується міф і буден-ність. Г.Гарсіа Маркес порушує межу між реаль-ним і потойбічним. Світ єдиний у своїй конкрет-ності і непізнаності. Життєва правда і нерозга-дані таємниці визначають складність людсько-го буття, стверджує письменник.

Як же сприймають люди прихід янгола на землю? Вони ставляться до старого то як до не-відомої тварини, то як до ув'язненого, то як до диявола. Буденність сповіді підкреслює прагма-тизм мешканців селища. Елісенда і Пелайо дуже швидко зрозуміли, що з розваги можна

зробити бізнес, і незабаром вони почали брати гроші за те, що показували бажаючим янгола. Янгола годували залишками їжі, його весь час дзьобали кури, він очманів від свічок, що зали-шали паломники, а менш віруючі кидали в ньо-го каміння. Однак він терпляче переживав усі негаразди. Лише один раз узятий в полон янгол не витримав — коли йому припекли бік розжа-реною залізякою, щоб поставити тавро. Кілька днів він не рухався, і люди вирішили перевіри-ти, чи не помер він. Він стрепенувся, схопився з землі, щось говорячи невідомою нікому мовою, вдарив крилами і підняв цілу пилову бурю, крізь яку .світився місячний промінь, який ішов з його очей, повних сліз і невимовного болю.

В оповіданні поєднуються два плани: романтико-символічний і земний, буденний. Автор показує, що люди не готові до сприйняття ви-соких, божественних істин. До них завітав ян-гол, а вони прагнуть нажитися з цього і ще й за-таврувати його. Прийом парадоксу, який вико-ристовує письменник, підкреслює абсурдність суспільного буття, де немає місця моральним ідеалам.

У зображенні мешканців селища Г.Гарсіа Маркес вдається до різноманітних засобів сати-ри. Від м'якого, доброзичливого гумору він по-ступово переходить до їдкої іронії, а потім — нищівного сарказму й гротеску. Селище — це своєрідна модель людства, яке втратило у своє-му житті віру і милосердя.

Атракціон з жінкою-павуком підкреслює духовну ницість суспільства. Фантастичне пе-ретворення неслухняної дочки в павука теж ви-користовується з метою наживи. Автор пише: «Подивитися на жінку-павука коштувало де-шевше, ніж подивитися на янгола, до того ж дозволялося задавати їй будь-які питання і роз-дивлятися з усіх боків, щоб ні в кого не зали-шилося сумнівів у справедливості священного покарання». Засіб психологічного паралелізму (зіставлення відношення людей до жінки-павука і янгола) дозволяє письменникові перейти від зображення екстраординарного випадку до ши-роких узагальнень. Є певна закономірність у тому, що люди не думають про страждання і жінки-павука, і янгола, — для них це лише роз-вага або спосіб збагачення.

Господарі янгола на зароблені гроші побуду-вали новий будинок. Пелайо зайнявся розведен-ням кроликів, а Елісенда купила собі нові лако-ві туфлі і блискучі плаття, які носили в ті часи лише знатні дами. Курник, в якому тримали янгола, поступово руйнується, оскільки інтерес до янгола впав, і він став тільки заважати Пе-лайо та Елісенді. Через діри курника до янгола приходив маленький син господарів. Янгол по-хмуро дивився на нього, однак терпляче зносив

усі дитячі витівки. Образ дитини у Г.Гарсіа Маркеса відрізняється від подібних персонажів ін-ших письменників. Це вже не та чиста, природ-на і свята душа, що повинна була б за контрас-том підкреслювати антигуманність світу. Хлоп-чик в оповіданні «Старий з величезними крилами» — дитя хворого суспільства, він так само хворий на жорстокість і прагматизм. Не випадково він заражає янгола, і вони разом хво-ріють на вітряну віспу. Лікар, що оглянув янго-ла, відзначив слабкість його серця і нирок, про-те крила були так органічно поєднані з