Цар — сластолюбивий. Побачивши шамаханську царицю, він «перед нею зднімів» і забув навіть про смерть своїх синів.

Дадон — брехливий, він не дотримує слова, даного стаpoму зорезнавцеві. Пушкін змальовує безславний кінець Дадона.

«Казка про золотого півника» — це політична сатира. На-писав поет її в період загострення своїх взаємин з російським царем. У листі від 1834 р. він пише: «Не дай бог синові йти по моїх слідах, писати вірші та сваритися з царями... Батогом обуха не перебити». Натякає на це поет і в казці: звіздар почав було просити царя віддати йому шамаханську царицю, але той грізно закричав:

« Одійди, як хочеш жить! »

Дід почав був сперечатись,

Та не з кожним слід змагатись:

Цюкнув цар його жезлом.

Просто в лоб. Упав мішком

Бідолаха.

О.С. Пушкін нещадно засуджує сваволю, деспотизм ца-рів, весь самодержавно-кріпосницький лад. Характерна і не випадкова кінцівка «Казки про золотого півника»:

Казка—вигадка, проте

Щось тут, браття, не пусте!

«Казка,— як говорить поет,— добрим молодцям урок».

Сатиричний образ цариці поет створює і в «Казці про рибака та рибку». Чим вище по соціальній драбинці піднімається зла баба, тим жорстокішою стає. Ось вона, стов-пова дворянка, б'є дбайливих слуг, «за чуба тягає», а чоло-віка, який робить їй стільки добра, зовсім не хоче знати.

Баба на старого нагримала і на «стайню до коней по-слала».

Ставши грізною царицею, вона поводиться ще жорстокіше. Навкруги неї стоїть «грізна сторожа, за плечима — списи та сокири». На діда вона і не глянула,

Тільки гнати з очей його звеліла.

Тут підбігли пани та бояри,

Старого у шию заштовхали.

А на дверях сторожа надбігла,

Та сокирами ледь не зарубала.

І в цій казці, як і в усній народній творчості, сатирично змальовані панівні класи. У народному дусі змальовує Пуш-кін і позитивні образи: Балду, трудівника діда, Царівну, Гвідона. Як і в народних побутових казках, поет показує мо-ральні переваги простого служника Балди над попом. Балда роботящий, він «працює за сімох»:

Ще з ночі в нього все ходором ходить,

Виоре нивку, заскородить,

Піч затопить, усе заготує, закупить,

Яєчко спече та сам і облупить.

Балда сміливий, спритний і винахідливий, завдяки чому вийшов переможцем і в змаганні з чортами, забрав у них ту подать велику, за якою послав його піп.

Працьовитий, добрий, розумний і другий позитивний ге-рой з казок Пушкіна — дід («Казка про рибака та рибку»).

Кращими рисами характеру, притаманними людям з на-роду, наділяє О.С.Пушкін царівну. Вона гарна хазяйка: в теремі богатирів до ладу прибрала, «засвітила богу свічку, розпалила жарко пічку...». Богатирям вона пошану віддала:

... Низько в пояс уклонилась,

Лагідно перепросилась,

Що, мовляв, до них зайшла,

Хоч непрохана була.

Коли її пригощають, то від «зеленого вина відмовляється вона, пиріжок лиш розломила та шматочок відкусила».

Царівна вміє щиро і вірно кохати. Коли семеро братів, молодців-богатирів, пропонують їй обрати поміж ними чоловіка, вона відповідає, що в неї є наречений — королевич Єлисей. Відповідь ії дуже нагадує відповідь сільської дівчини:

«Ой ви, хлопці молоденькі,

Братики мої рідненькі!..

Як неправду я повім,

Божий гнів спаде на мене!

Що чинить? Я ж наречена!»

Царівні властиві кращі риси російської жінки: скромність, простота, сердечність, чуйність, любов до праці, вірність слову. Образ прекрасної царівни Лебедиці, яка є символом дівочої краси, оспіваної в народних піснях, створює Пушкін у «Казці про царя Салтана...».

Своєю невиданою красою вона

Денне світло затіняє,

А вночі, як сонце, сяє,—

Місяць у косі блищить,

На чолі зоря горить

А сама вона, як пава,

Походжає величаво,

Як розмову поведе —

Наче горлиця гуде.

Серед образів позитивних героїв у казках Пушкіна особ-ливо приваблює малого читача славний і могутній богатир князь Гвідон, який врятовує життя своє й матері. Гвідон ви-нахідливий, сміливий, має неабияку силу:

Ломить він од дуба сук,

У тугий згинає лук,

Від хреста шнурок шовковий

Натягнув на лук дубовий,

Рівну гілочку зломив,

Стрілку легку загострив

І пішов пополювати,

Дичину роздобувати.

У казках Пушкіна тісно переплітаються фантастика з реа-лістичним змалюванням тогочасної дійсності. Реалістично змальований піп («Казка про попа і наймита його Балду»), цариця, взаємини між нею і царівною («Казка про мертву царівну»), «ветха землянка», в якій жили дід і баба («Казка про рибака та рибку»), але в усіх казках знаходимо і фанта-стичні образи, фантастичні перетворення: лебедиця перетво-рюється в дівчину, мертва царівна воскресає, білка золоті горішки гризе, золотий півник охороняє кордони держави, бісенята змагаються з Балдою та ін.

Фантастиці Пушкін надає реалістичного обрису, навіть чортів поет змальовує так, що вони не лякають, а викликають сміх:

Виринуло те бісенятко,

Занявчало, як голодне кошенятко.

Після змагання з Балдою бісеня зовсім знесилилось, воно, «висунувши язик, мордочку піднявши», прибігло, задихаю-чись, «мокре геть, лапкою втираючись».

Письменник використовує зменшувально-пестливі імен-ники (бесенятко, кошенятко), виразні порівняння (сама вони, як пава; розмову поведе — наче горлиця гуде).

Значне місце в казках Пушкіна займає природа. Інколи вона співчуває героєві. Так, у «Казці про царя Салтана...» «хвиля вільна водяна бочку винесла легенько і відлинула ти-хенько». Кілька разів змінюється стан моря в «Казці про рибака та рибку», воно по-різному реагує на капризи і ба-жання ненажерливої баби, засуджує її поведінку. Спочатку, коли дід прийшов до моря, воно злегенька задрало, коли при-йшов вдруге, скалаламутилось синє море, втретє — неспокійне сине море, а вчетверте приходить старий — почорніло синє море. Коли ж стара захотіла бути морською володаркою, щоб рибка золота була в неї на побігеньках, море сердито почало бушувати, піднімати розгнівані хвилі — ходять хвилі, і стогнуть, і виють.

Як і в усній народній творчості, герої казок звертаються до моря, вітру, сонця, благають