їх допомогти. Так, князь Гвідон просить «гульливу та швидку» хвилю морську не гу-бити його й матері, а викинути їх на суходолі. Королевич Єлисей, шукаючи свою наречену, розпитує у вітру, місяця, сонця, чи не знають вони, де царівна молода. І сили природи вступають у розмову з героєм: ясне сонечко дає йому пораду, білолиций, ясноокий місяць заспокоює, а вітер, «гордий во-лодар», допомагає знайти наречену.
Надзвичайно проста, виразна і лаконічна мова казок Пуш-кіна, в них мало епітетів, метафор, порівнянь. У розповіді переважають іменники, дієслова. Наприклад, біс «під кобилу підліз, та натужився, та напружився, підняв кобилу, два кро-ки ступнув, на третім упав, ніжки простягнув” («Казка про попа і наймита його Балду»).
Кількома словами Пушкін вміє намалювати портрет і роз-крити внутрішній світ свого героя. Так, наприклад, цариця з «Казки про мертву царівну...»:
...Молодиця,
Що й казать, була цариця:
І висока, і струнка,
І розумна, і метка,
Тільки дуже вередлива,
Гордовита та злослива.
Деякі казки О.С. Пушкіна за своєю композицією нага-дують народні, вони мають зачин: «Жив старий із своєю старою біля самого синього моря» («Казка про рибака та рибку») або «Десь-то, в тридев'ятім царстві, в тридесятім володарстві жив-був славний цар Дадон» («Казка про золотого півника»).
У казках Пушкіна зустрічаємо і приказки та прислів'я. Так, царівна Лебедиця каже Гвідону, який збирається одру-жуватися, що жона не рукавиця, з «ручки жінку не змахнеш та за пояс не заткнеш».
Часто трапляються в казках простонародні і книжні ви-слови:
Воєводи не дрімали,
Та ніяк не потрапляли:
Ждуть із півночі, аж на —
Лізе з півдня рать буйна...
Мова героїв Пушкіна індивідуалізована, вона є одним із засобів їх характеристики. Так, мова вередливої злої баби («Казка про рибака та рибку») пересипана вульгаризмами. «Ой дурило ти, недотепа»,— кричить на діда зла баба («Каз-ка про рибака та рибку»). Не краща мова і розгніваної цариці («Казка про мертву царівну і сімох богатирів»), яка викрикує перед дзеркальцем: «Ах ти ж, капоснеє скло! Брешеш ти мені на зло».
Нерідко О.С. Пушкін користується діалогом, що надає жвавості, динамічності сюжету, виразності мові персонажів, як, наприклад, розмова діда з золотою рибкою, з бабою, діа-логи між Гвідоном і царівною Лебедицею, Гвідоном і куп-цями («Казка про царя Салтана...») та ін.
Ігровий, веселий ритм властивий значній частині казок Пушкіна (більшість із них написано хореєм).
Казки О.С. Пушкіна мали і мають велике значення для розвитку дитячої літератури; він вперше створив казки гост-рого соціального змісту, в них немає нудного моралізування, яке було властиве тогочасним творам для дітей; вони вихову-вали і виховують любов до працьовитих, винахідливих, сміли-вих і мужніх, простих і скромних людей, ненависть до жорсто-ких, злих, підступних, нероб.
Казки О.С. Пушкіна С.Я. Маршак називає скарбом для людини, яка зростає, бо вони сприяють всебічному вихованню дитини, сприяють вихованню людяності.
З творами Пушкіна читачі не розлучаються ніколи. «У кожного віку — свій Пушкін. Для маленьких читачів — це казки. Для десятирічних — «Руслан...». В дванадцять-три-надцять років нам відкривається пушкінська проза, «Пол-тава», «Мідний вершник». В юнацькі роки — «Онєгін» і лі-рика.
А потім і вірші, і проза, і лірика, і поеми, і драматичні твори, і епіграми, і статті, і щоденники, і листи... і це вже назавжди!».
Творча спадщина великого поета —безсмертна.
«Геніальний Пушкін — справжнє уособлення і символ ро-сійського національно-історичного буття. В його безприклад-ній творчій могутності, багатогранності обличчя, небувалій бурхливості розвитку виразилась блискуча обдарованість і могутня сила великого народу, що його породив».