Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Icтopiя Радянського Союзу від часу його заснування у 1922 р. налічує кілька виразних етапів. Найбільших страждань його населенню завдала кривава доба сталінізму. Ві-домий німецький філософ Карл Ясперс, який сам переслідувався у нацистській Німеччині, аналізуючи альтернативу демократії і деспотизму у своїй книзі «Витоки історії і її мета», зазначав, що коли суспільство відкидає принципи політичної свободи, то це спричиняється до «панування мас, здійснюваного демагогами, які згодом стають деспо-тами, перетворюють усіх людей на рабів і наповнюють життя страхом. Це шлях, на якому зростаючий страх зму-шує деспотів весь час посилювати терор, тому що вони постійно відчувають недовіру до людей, що їх оточують, а це, у свою чергу, примушує всіх жити в страху й недо-вір'ї, бо над кожною людиною нависає постійна загроза». Така характеристика досить точно змальовує психоло-гічний портрет радянського суспільства 1920-х — першої половини 1950-х років, де жертвами системи впали мільйо-ни людей і яке перманентно стрясалося від галасливих пропагандистських кампаній по боротьбі з черговими «во-рогами народу».

Починаючи з жовтня 1917p., режим, що утвердився на території колишньої царської Росії, стало вдавався до ре-пресій щодо представників усіх соціальних верств і прошарків, але найбільших втрат зазнали селянство та інтелігенція.

Вороже ставлення до інтелігенції, спершу лише до ста-рої, «буржуазної», а згодом і нової, яка сформувалася вже після повалення старої влади, було органічно притаманне сталінській партійно-державній машині на всіх етапах її існування. Ця упередженість, протиставлення інтелігенції іншим верствам населення пояснюється багатьма причи-нами. Першою серед них, на нашу думку, слід назвати провідну роль, що відіграє інтелігенція у розвитку духов-ної культури суспільства, адже від духовної культури чи не найбільше залежить формування особистості, її соці-альних установок. Певній соціальній системі відповідає певний духовний світ, що впливає на свідомість людини через суспільну ідеологію, різні системи знань (наприклад, науки), мистецтво, суспільну психологію.

У Радянському Союзі, де Політбюро ЦК ВКП(б) чи ЦК КП(б)У свої-ми постановами визначало репертуар театрів, напрямки розвитку літератури («соціалістичної за змістом, націо-нальної за формою»; за недодержання пропорцій і збочен-ня у бік національного карали нещадно), а особисто Ста-лін вигадував назви до художніх кінофільмів і на підставі аналізу політичної кон'юнктури вирішував, кому саме дати чергову Сталінську премію в галузі літератури...

Отже, репресії проти інтелігенції мали подвійну мету — ізоляцію і подальше винищення дисидентів, а на їх при-кладі — залякування усіх інших і залучення їх до «вихо-вання нової людини» згідно із пануючою доктриною (зрозуміло, у сукупності із інтенсивною ідеологічною обробкою і «свідомим самовихованням»).

В Україні сталінські репресії відзначалися особливою в жорстокістю й мали певні особливості. На долі україн-ської інтелігенції трагічно позначилася сталінська націо-нальна політика. Будуючи тоталітарну державу, що пригноблювала усі народи країни, радянське керівництво сві-домо завдавало удару, насамперед, по представниках національної інтелігенції як носіях національної самосві-домості. Розуміючи місце і роль України в СРСР, Сталін намагався вирвати з корінням саму можливість національ-но-визвольного руху в Україні. Цим пояснюється жорсто-кість, з якою винищувалися тут усі, хто виявляв ознаки (чи у кого їх могли запідозрити) національної свідомості. Тоталітарний геноцид національної інтелігенції дістав у за-рубіжному українознавстві влучну назву — «розстріляне відродження”.

Ці процеси в УСРР з симпатією сприйма-лися значною частиною галицької інтелігенції, хоча, зви-чайно, і в ті часи серед її представників не бракувало нещадних критиків радянської системи й комуністичної ідеології у будь-якій іпостасі — порівняно ліберальній чи — згодом — тоталітарній. Сприяли зацікавленню перебігом подій в УСРР також відверта криза українських урядів та політичних партій на еміграції, як рівночасно й політи-ка уряду Польщі щодо своїх національних меншин, серед яких українці посідали чільне місце, з «забороною на професії» для українців, полонізацією Східної Галичини і т. ін.

Отже, за цих обставин, як тільки з'явилась така мож-ливість, тисячі галичан приїхали в УСРР, щоби взяти без-посередню участь у розбудові економіки й культури рес-публіки. Водночас розширювалися й зміцнювалися контак-ти між діячами науки і культури західноукраїнських зе-мель та Радянської України.

Вихідці із «недержавної України» внаслідок самого свого походження, наявності родичів за кордоном, що меш-кали на територіях, які належали тоді Польщі, Румунії, Чехо-Словаччині, були напрочуд зручним об'єктом для різноманітних інсинуацій про «шпигунів» і «зрадників», до яких залюбки вдавався сталінський режим та його намісники в Україні. Отже, уродженці західноукраїнських зе-мель, що жили й працювали в УСРР, чи не найпершими серед представників національної Інтелігенції України по-трапили у вир репресій.

Після приєднання західноукраїнських земель «переви-ховання» місцевої інтелігенції зумовлювалось потребою якнайшвидшої інтеграції західноукраїнського суспільства в радянську систему. Це інтегрування відбувалося приму-совими методами. Боротьбою проти збройних формувань УПА та підпілля ОУН сталінська адміністрація прикрива-ла розправу з усіма, хто виступав проти її політики. Ві-дома теорія про «загострення класової боротьби» тепер вже у західному регіоні республіки широко використовувалась як прикриття для розгортання репресій, розпалювання ан-тагонізму між місцевими та приїжджими фахівцями та ін.

Зміна в національній політиці більшовиць-кої партії відбулася на XII з'їзді РКП (б) (17—25 квітня 1923 p.), який проголосив курс на коренізацію, тобто за-кликав до переведення на мову корінного населення кож-ної із республік СРСР роботи державного апарату, судо-чинства, культосвітніх та навчальних закладів. В Україні реформи почалися проголошенням ЦК КП(б)У у червні 1923 р. політики українізації. Важливим практичним кро-ком у цьому напрямку став декрет ВУЦВК і РНК УСРР «Про заходи забезпечення рівноправності мов і про допо-могу розвиткові української мови» від 1 серпня 1923


Сторінки: 1 2 3