Розрахунки німецького командування базувалися на даних розвідки про недостатню підготовку Росії до війни: її військові запаси були розраховані лише на тримісячну кампанію, і вже з кінця 1914 р. багато частин відчували нестачу зброї і боєприпасів. Вступ у війну Туреччини фактично означав економічну блокаду Росії, яка відтепер мала розраховувати на власні сили11 Див.: Всесвітня історія, ст. 134. До того ж з самого початку бойових дій Росія була поставлена у залежність від дій союзників на Західному фронті. Вона проводила наступальні операції не для досягнення стратегічного успіху, а переважно для того, щоб відтягнути німецькі сили під час їх активних бойових дій проти союзників. Це не давало можливості сконцентрувати війська для вирішального масового удару, змушувало до численних передислокацій з’єднань, призводило до втрати ініціативи, і, як наслідок, - до багатьох поразок з величезними втратами. На початку 1915 року на Сході ініціативу перейняли німецькі армії. Спроба росіян ???? оволодіти Східною Прусією зазнало невдачі. В боях біля Мазурських озер німці розгромили російську армію. А в травні почався широкомасштабний наступ німецьких і австрійських військ на Півдні російського фронту. Російські війська залишили Львів. Відхід російських військ літом 1915 року супроводжувався хвилею арештів і масовою депортацією українського, єврейського і польського населення Галичини на Схід. До примусово вивезених додалися десятки тисяч навернених у православ’я, які боялися помсти з боку Австро-Угорської влади, а також населення власне російських провінцій – Холмщини, Волині, Західної Білорусії. Їх гнали з власних осель російські війська відповідно до тактики „сплаченої землі”. Натовпи втікачів заступали шлях відступаючій армії, збільшуючи загальне замішання. Руїну доповнили грабунки і погроми, вчинені російськими солдатами і офіцерами. У Львові було пограбовано майно Національного Товариства ім. Т.Г.Шевченка та інших українських організацій12 Див.: Історія України. – Львів, 1996, ст. 87..

Варварство окупаційного режиму у Галичині викликало хвилю зосередження навіть серед російського суспільства. У червні 1915 року з відкритим листом-протестом виступив Красноярський єпископ Нікон. Російські соціал-демократи і трудовики (так званий блок прогресистів) на засіданнях Думи восени 1915 року виступили з різкою критикою окупаційної політики у Галичині та внесли інтерпеляцію (подання) з вимогою відновити українську пресу у підросійській Україні. Дума схвалила їхні вимоги, але незабаром саму її розпустили.

Восени росіянам вдалося стабілізувати фронт, але німецькі війська окупували Галичину, Польщу, частково Прибалтику і Білорусію. Половина російської армії була виведена з ладу (190 тис. убитих, майже 700 тис. поранених, 900 тис. полонених) і боєві дії набули позиційного характеру.

Лише влітку 1916 року, скориставшись тим, що більшість німецьких військ була втягнута в кровопролитну битву під Верденом війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала А.Брусилова прорвали австро-німецький фронт протяжність 350 км і зайняли Луцьк і Чернівці.

Брусиловський прорив був, мабуть, найвдалішою воєнною операцією російської армії за весь час війни. Але спроба захопити в ході наступу Львів закінчилася провалом.

Втрати противника Росії становили до 1,5 млн. осіб. Однак наступ російської армії не дав стратегічних переваг. Він не був підтриманий іншими арміями. Німецьке командування змушене було припинити активні дії під Верденом і перекинути на Схід 6 дивізій, щоб зупинити наступ російських військ. У жовтні бойові дії знов набули позиційного характеру. 18 серпня 1916 року вступила у війну Румунія. Під натиском російських і німецьких військ румунська армія відступила, залишаючи ворогові свою територію. Лише наприкінці року за підтримки російської армії вдалося зупинити австро-німецькі війська, які захопили Бухарест і більшість нафтових свердловин.

3. Завершальний етап війни. Закінчення Першої світової війни.

Початок 1917 року ознаменувався загостренням політичної кризи в Росії, спричиненої поразками російської армії на фронтах, її величезними втратами, розвалом народного господарства країни, розрухою, голодом, неспроможністю державного апарату вирішити гострі соціальні проблеми.

Приводом до народних заворушень стало рішення уряду ввести в Петрограді у лютому картки на основні продовольчі товари. 20 лютого адміністрація Путиловського заводу, через зменшення обсягів виробництва звільнила тисячу робітників, які поповнили величезну армію незадоволених.

23 лютого відбулася багатотисячна мирна демонстрація. Наступного дня застрайкували майже всі заводи. За наказом царя Миколи ІІ, який перебував у ставці російської армії в Могилеві, були приведені в бойову готовність війська Петроградського гарнізону. Солдати відмовилися стріляти в робітників. Вночі солдати гвардійських полків (Павловського, Волинського і Преображенського) заарештували офіцерів і вранці приєдналися до робітників. Повсталі захопили Арсенал і Зимовий палац. В Росії перемогла народно-демократична революція. Микола ІІ зрікся престолу.

Росія стала республікою, і на період до скликання Установчих зборів влада перейшла до Тимчасового уряду, сформованого 2 березня.

Урядовою декларацією від 6 березня проголошувалися громадянські свободи, амністія, широка автономія національним меншинам.

Водночас уряд закликав продовжити війну до переможного кінця, звертаючись до патріотичних почуттів солдатів і наголошуючи на необхідності виконати свій обов’язок перед союзниками. Однак антивоєнні настрої стали масовими.

Майже одразу після Лютневої революції питання про самовизначення України опинилося в епіцентрі політичної боротьби. Обстоюючи унітарну форму російської держави, політичні сили Тимчасового уряду (кадети, есери, меншовики) визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономію. Таке вирішення українського питання вже на початку 1917 р. не відповідало вимогам часу, якісно новому рівню національного руху і тому не тільки народжувало численні тертя, суперечності та протиріччя між різними політичними силами. А й зумовило появу в