У творчості Бродського г наскрізні мотиви, настрої, прийоми Так, починаючи з вірша «Пілігрими» (1959) він зображує рух у просторі серед хаосу предметів У цьому ж творі він застосував прийом переліку предметів, що проходять перед поглядом спостерігача: Мимо ристалищ, капищ, / мимо храмов и баров, / мимо шикарных кладбищ, / мимо больных базаров, / мира и горя мимо, / мимо Мекки и Рима, / синим солнцем палимы / идут по земле пилигримы.

Цей постмодерністський прийом трапляється у «Великій елегії Джону Донну», «Столітній війні», у поезіях «Прийшла зима...» й «Ісаак і Авраам». Нерідко Бродський своїми «гіперпереліками» створює справжній постмодерністський колаж, відтворює мозаїчність світу. У віршах Бродського відчутна настанова на одночасне відтворення буття космосу, історії, людського духу, світу речей, екзистенціального відчаю, втрати, розлуки, абсурдності життя і особливо — пануючої смерті: Смерть — это все маши-ны, / Это тюрьма и сад. / Смерть — это все мужчины, / Галстуки их висят. / Смерть — это стекла в бане, / В церкви, в домах — подряд! / Смерть — это все, что с нами, — / Ибо они — не узрят.

Поезія Бродського інтертекстуальна. Нерідко в його віршах ми знайдемо чимало прихованих алюзій і ремініеценцій, а часом і неприхованих цитат із Дайте і Донна, Шекспіра і Блейка, Гете і Шіллера, Кантеміра і Державіна, Пушкіна і Лєрмонтова, Ходасевича і Одена. Головне, що поет, користуючись чужими фарбами, завжди зали-шається самим собою. Природно й те, що Бродський обирає твори таких поетів, що близькі йому чи то за духом, чи то за даним настроєм, чи то за складом поетичного таланту.

Специфічною рисою поетики Бродського є також самоцитування. Так, у творчо-сті 90-х років зустрічається чимало цитат із власної поезії раннього періоду, насампе-ред 70-х років.

Трапляється в поезії Бродського і постмодерністський пастіш. Яскравий при-клад — шостий сонет із циклу «Двадцять сонетів до Марії Стюарт», в якому для ви-раження свого жорсткого і безжалісного погляду на людину, світ, кохання різко трансформується текст пушкінського шедевру «Я вас кохав...»: Я вас любил. Любовь еще (возможно, / Что просто боль) сверлит мои мозги. / Все разлетелось к черту на куски. / Я застрелиться пробовал, но сложно / С оружием. И далее — виски: / в кото-рый вдарить? Портила не дрожь, но / задумчивость. Черт! Всё не по-людски! / Я вас любил так сильно, безнадежно, / как дай вам Бог другими — но не даст! / Он, будучи на многое горазд, / не сотворит — по Пармениду — дважды / сей жар в крови, широ-кокостный хруст, / чтоб пломбы в пасти плавились от жажды / коснуться — «бюст» зачеркиваю — уст.

Від постмодерністськоі свідомості у Бродського присутні також іронія і само-іронія, змішання високого й низького, трагічного і фарсового, насиченість поетичних текстів образами попередніх історико-літературних епох і культурними реаліями. Усі ці та інші ознаки постмодерністськоі' лірики є, наприклад, у його творі «Речь о проли-том молоке»: Я сижу на стуле в большой квартире. / Ниагара клокочет в пустом сор-тире. / Я себя ощущаю мишенью в тире, / Вздрагиваю при малейшем стуке. / Я закрыл парадное па засов, но / Ночь в меня целит рогами Овна, / словно Амур из лука, словно / Сталин в XVII съезд из «тулки».

Однак поезія Бродського — зовсім не сума неотрадиціоналістських і постмоде-рністських художніх прийомів. Це справді висока поезія, сповнена і філософською напруженістю, і тонким ліризмом, і високою громадянською позицією, і моральними питаннями, і роздумами про місце поета у сучасному світі, і ствердженням високої мі-сії поетичного слова.

* * *

Ниоткуда с любовью, надцатого мартобря,

дорогой уважаемый милая, но неважно

даже кто, ибо черт лица, говоря

откровенно, не вспомнить уже, не ваш, но

и ничей верный друг вас приветствует с одного

из пяти континентов, держащегося на ковбоях;

я любил тебя больше, чем ангелов и самого,

и поэтому дальше теперь от тебя, чем от них обоих;

поздно ночью, в уснувшей долине, на самом дне,

в городке, занесенном снегом по ручку двери,

извиваясь ночью на простыне —

как не сказано ниже по крайней мере —

я взбиваю подушку мычащим «ты»

за морями, к которым конца и края,

в темноте всем телом твои мечты,

как безумное зеркало, повторяя.

(из цикла « Часть речи») 1975-76

* * *

Нівідкіль з любов'ю, надцятого квітнепада,

вельми поважаний, люба, це не так вже важливо

навіть хто, не зарадить жодна порада

згадати обличчя, вже не ваше, можливо,

нічий вірний друг вас вітає з одного

із п'яти континентів, що пливе на трьох ковбоях;

я любив тебе більше, ніж ангелів і самого,

.і тому тепер я далі від тебе, ніж від мене оті обоє;

глибокої ночі в заснулій долині, на дні,

в містечку, по клямку засніженім щільно,

на ліжку звиваючись в несонному сні —

так не скажеться нижче або довільно —

ревне «ти» поглинають подушки мої

за морями, яким ні кінця, ні краю,

в темноті всім тілом риси твої,

як причинне дзеркало, відбиваю.

(з циклу «Частинамови») 1975-76 Переклад з російської І. Лучука

Рождественская звезда

В холодную пору, в местности,

привычной скорей к жаре, чем к холоду,

к плоской поверхности более, чем к горе,

младенец родился в пещере, чтоб мир спасти;

мело, как только в пустыне может зимой мести.

Ему все казалось огромным: грудь матери,

желтый пар

из волових ноздрей, волхвы — Балтазар, Гаспар,

Мельхиор; их подарки, втащенные сюда.

Он был всего лишь точкой. И точкой была звезда.

Внимательно, не мигая, сквозь