Жан-Батіст Гренуй

Любов у жипі людини починається з любові мате-ринської, безкорисливої, щирої, самовідвертої. «Що означало для Гренуя слово «мати»? — запитуємо ми у школярів. І отримуємо відповідь: нічого.

Існує в світі людей і така невмируща цінність, як ми-лосердя, її повинні втілювати ті, хто опікується сирота-ми. Але Греную цю цінність зазнати не вдалось. Усі го-дувальниці ненавиділи ублюдка, який їх «обжирав», па-тер Терр'є перелякався за свою безсмертну душу, ко-ли побачив, що немовля у корзинці щось винюхує. Опікунка сиріт, мадам Гайар, жінка із «безжалісним відчуттям порядку і справедливості», методично за-робляла на дітях гроші і вважала, що це правильно. Як-що дивитись на світ абсолютно раціонально, це, і на-справді, правильно: яким же ще шляхом вона мала ку-пити собі ренту, благопристойну старість і благопри-стойну смерть?

Вихованці пансіону мадам Гайар не мали жодної уя-ви про добро і зло. їх просто годували відпрацьова-ним, водянистим молоком і байдуже сприймали навіть їхні намагання вбивати одне одного. «Бог», «совість», «радість», «вдячність» залишились туманними поняття-ми не тільки для Гренуя, а і для інших вихованців пансіону.

Другим «вихователем» Гренуя був шкіряний май-стер Грімаль, який охоче використовував безпритуль-них дітей на небезпечних роботах, тому що у випадку смерті кого-небудь із таких робітників відповідальність не загрожувала.

Цікаво, що люди, які спілкувались із справжнім генієм, цього абсолютно не розуміли. Мадам Гайар відправила дев'ятирічного Гренуя до шкіряної май-стерні, як тільки побачила, що він може знайти нюхом старанно захований гаманець. Ремісник Грімаль бачив у Гренуї тільки покірливого і дуже витривалого робітника, який пережив навіть смертельно небезпеч-ну сибірку. Для маркіза де ла Тайад-Еспінасса зди-чавіла людина із недорозвинутою здібністю до мов-лення була лише «піддослідним кроликом», якого про-сили «не помирати сьогодні, і, якщо можливо, по-терпіти до післязавтра, інакше майбутнє летальної флюїдальної теорії опиниться в серйозній небезпеці».

Оцінити здібність Гренуя проникати в саму суть, в душу запаху могли тільки спеціалісти-парфумери. І вони його оцінили, правда досить своєрідно.

Доля звела Гренуя із «шановним ремісником і по-важним комерсантом» Джузеппе Бальдіні, носієм давніх і у XVIII ст. вже деградуючих традицій італійських парфумерів. Бальдіні мав те, чого не мала ані мадам Гайар, ані безславно потоплений у Сені Грімаль. Бальдіні мав знання і досвід, володів парфу-мерними технологіями і взагалі був культурною люди-ною. Він швидко зрозумів, що перед ним — геній, яко-го мистецтво парфумерії не знало за всю свою історію.

Бальдіні вважав себе доброчесним християнином, він справно навідувався до церкви, постійно згадував Боже ім'я і суворо засуджував «усіх цих дідро, далам-берів, вольтерів і руссо». За вимогами християнської етики він повинен був схилити голову перед талантом Гренуя, який, граючи, створював настільки витончені й оригінальні композиції, що фірма Бальдіні стрімко піднялась до загальноєвропейської слави. Але так не відбулося. Метр Бальдіні вважав за краще ховати ма-леньку людину за закритими дверима своєї майстерні, а феноменальні формули, які ця людина створювала, вважав своїми власними. І не мав в цьому жодного сумніву.

Набувши на таланті Гренуя капітал, славу і шану, Бальдіні відпустив його до Грасу аж із двадцятью п'ять-ма франками в кишені, не потиснувши на прощання руки, «...так далеко його симпатія не простягалась», — іронічно відзначає автор.

«Примітивний грабіжник запахів» Дрюо викорис-товував Гренуя так, як і інші. А що ще можна було ро-бити з людиною, яка, маючи особливі здібності, не ро-била жодної спроби заробити на них? Дрюо щиро-сердно вважав Гренуя закінченим дурнем.

Проводячи разом з класом аналіз тексту, ми постійно зіштовхуємось із одним або іншим поло-женнями ірраціоналістичного погляду на природу існування генія в світі людей. Досліджуючи ставлення більшості з них до Гренуя, ми чітко бачимо межу між «виродком через надлишок» і «виродками че-рез нестачу», «виродки через нестачу», або «люди користі», намагаються використовувати Гренуя, за-робляти гроші і місце в суспільстві на його таланті і на його праці. І от що є цікавим: вони не відчувають при цьому ані сорому, ані докорів совісті. Вони роблять це спокійно, із відчуттям власної правоти. Тому що в цьому світі так прийнято, тому що світ людей користі давно існує за такими законами.

Гренуй абсолютно не чинив опору зовнішньому середовищу. Чому? Ставимо перед класом завдання: «Спробуйте пояснити пасивну позицію Гренуя по відношенню до світу людей, використовуючи цитату із тексту».. Результатом виконання стають різні моменти, пов'язані із ставленням генія до зовнішнього світу:

«Для тіла йому була потрібна мінімальна кількість їжі і одягу. Його душа не потребувала нічого»;

«Він хотів висловити зовні своє внутрішнє «я», І нічого більше, тільки своє внутрішнє «я», яке вва-жав більш вагомим, ніж все те, що міг запропонува-ти зовнішній світ»;

«...то був не світ, то були люди...» і т. д.

Використовуючи прийом «доповнення образу» ставимо перед учнями наступне завдання: «Уявіть си-туацію: ви зустріли Гренуя під час його тривалої подо-рожі до міста парфумерів Грасу. Спробуйте умовити його повернутися до Парижа і почати власне ко-мерційне виробництво парфумів. Адже ви маєте ва-гомі аргументи: створення нових ароматів, які здава-лись людям неперевершеними, було для Гренуя іграш-ковою справою; продаж таких парфумів міг би прино-сити їх автору величезні прибутки; Гренуй міг би мати власну майстерню і крамницю в Парижі, міг би мати навіть мережу мануфактур, міг би піднятись на верши-ну європейського суспільства. Як ви гадаєте, що відповіла би вам маленька потворна людина? Який ви-раз мало б її обличчя, її очі під час вашої розмови?»

У