ході відповідей приходимо до висновку, що є величезна безодня, яка розділяє Гренуя і світ зви-чайних людей. Маленька людина, скоріш за все, про-сто не відповіла би нічого (так здається більшій частині класу), тому що просто не зрозуміла б того, що для ве-ликої кількості людей є безсумнівною істиною. Гренуй жив за іншими законами. За якими ж? Спробуємо відповісти на це запитання через розгляд того, що відрізняло Гренуя від звичайних людей. У першу чергу — це відсутність власного запаху, тобто відсутність особистого коду. Відсутність власного запаху приро-да компенсувала феноменально розвинутою здібністю до сприймання світу. Автор порівнює ніздрі маленького Гренуя з очима: «Терр'є здавалось, що ди-тина дивиться на нього своїми ніздрями різко і допит-ливо... малюк нібито ковтав своїм носом щось, що ви-ходило із нього, Терр'є, щось, чого Терр'є не був спроможний ані сховати, ані утримати».
Малюк жадібно вбирав в себе світ. Цікаве заува-ження: «Між тим, що скрізь визначалось як добрий за-пах або злий запах, він не робив розподілу — поки що не робив». Тобто Ерос і Танатос, життя і смерть,любов
і ненависть просто не існували в його душі як окремі категорії. Смердіння клопа було для нього рівнознач-ним аромату квітів, а запах смаженої телятини — дихан-ню далекого моря. Автор порівнює Гренуя, який ще не відчув естетичного принципу, із хижою рибою, яка у стоячій воді чигає на здобич. Гренуй «полював» на нові запахи і складав їх у скарбницю незвичайно розвину-тої пам'яті, де вони зберігались поки що в хаотичному стані. Це було жадібне спостерігання світу без усілякої цілі, спостерігання заради спостерігання, на рівні інстинкту.
Ставимо перед класом питання: «Як ви гадаєте, природним чи позаприродним явищем був сам Гре-нуй? Природним чи позаприродним явищем був його дар?» Школярам здається, що людина, яка не має осо-бистого запаху і бачить світ через ніздрі, є явищем по-заприродним. Тоді нагадуємо школярам про метафо-ричну суть роману. Перед нами — дар художника, який завжди передбачає наявність певних фізичних даних: сприйнятливий музичний слух для музиканта, загост-рене почуття кольору для живописця і т. д. А парфу-мерія є метафорою мистецтва, перетвореного на ко-мерційну справу. Метафора досить сумна, до речі. А що ж тоді означає відсутність власного запаху? Відповідь, на нашу думку, можна знайти в тексті. Автор порівнює Гренуя із хижою рибою, змією, із кліщем, із бактерією: «Він часто зупинявся, привалившись до стіни якого-небудь будинку або ховаючись у темному кутку, і стояв там, закривши очі, роззявивши рота, роз-дуваючи ніздрі, нерухомий, як хижа риба...»; «Кліщ відчув кров»; «Він був витривалий, як бактерія» і т.д.
Порівняння з бактерією видалось нам багатоз-начущим, і ми застосували прийом «пошук сенсу». Бактерія є мікроорганізмом, який, на відміну від інших мікроорганізмів, не має власного ядра. Бактерії не мо-жуть виконувати свої природні функції самі по собі. Вони неодмінно паразитують на звичайних мікроор-ганізмах. Бактерії можуть століттями існувати, ніяк себе не проявляючи, доки не з'являться умови для вироб-лення токсинів, і тоді боротися з ними важко. Бактерії можуть приносити як зло, так і добро. Можуть вбива-ти, викликаючи процес гноїння, збуджуючи смертель-но небезпечні хвороби (тиф, туберкульоз, чуму і т.д.), а можуть, навпаки, викликаючи бродіння, перетворю-вати природні речовини на користь людям. Чим не ха-рактеристика Жана-Батіста Гренуя, безумовно, пород-жена філософією інтуїтивізму, яка розуміє творчу здібність на рівні тваринного інстинкту?
Геній не існує сам по собі, як особистість, він є силою, яка приходить у світ, щоб перетворити його, коли на краще, а коли й на гірше.
Подібний сенс ми маємо і в порівнянні генія з кліщем. Кліщ інстинктивно використовує кров тварин і людей, так само, як Гренуй використовував навко-лишній світ. Усе, що його оточувало, — люди, квіти, де-рева, тварини, речі — було явищем одного порядку. Весь оточуючий світ був для нього матеріалом, з яко-го він намагався вилучити душу, а «нікчемний залишок» у вигляді виснажених квітів, тіл мертвих дівчат і мертвих тварин його не цікавив.
Наполегливе підкреслення подвійної природи генія проявляється і в порівнянні Гренуя із змією. Змія — є твариною небезпечною, це всім відомо. Але саме змія стала символом медицини через ліку-вальні здібності зміїної отрути.
Таким чином, ми можемо зробити висновок: ав-тор розуміє явище геніальності на біологічному рівні. Але такий висновок буде неповним. Якби геній був просто «мікроорганізмом» або «комахою», його прохід по світу людей не мав би таких караючих наслідків для мадам Гайар, шкіряного майстра Грімаля, маркіза Тайад-Еспінасса, парфумерів Бальдіні і Дрюо. Всі ці люди намагались здобути на ньому користь, і всіх було покарано. Якась невідома сила контролювала існування генія в світі людей. Але що це за сила? Автор залишає запитання відкритим. А школярі охоче філо-софствують на цю тему. Комусь здається, що батьком Гренуя міг бути сам диявол, який наділив свого сина особливими здібностями для пізнання світу. Але не наділив спроможністю сприймати моральні норми, за якими існує людство. Іншим здається, що в найб-руднішому місці Парижа Гренуй з'явився на світ не ви-падково: це Бог прислав його для того, щоб перетво-рити життя людей на краще. Але люди не зрозуміли цього, тому що вже давно не розуміють Бога. Вони на-вчили Гренуя привласнювати і використовувати. Тобто людство само перетворило героя на антигероя, а Бо-жий дар — на прокляття.
Зовнішню силу, яка контролювала життя Гренуя, можна інтерпретувати по-різному. Одне зали-шається незмінним: вона існувала. І саме вона при-мусила