Таємнича зовнішня сила передбачила відсутність власного запаху, відсутність особистого коду, відсутність власного ядра у генія. Інтуїтивно люди відчували, що, маючи справи з Тренуєм, вони мають справу не з людиною, а з чимось іншим, невідомим і незрозумілим, можливо, з демоном. Тому існування в світі людей завжди було для Гренуя трагедією. На-одинці із своїм внутрішнім «я», наодинці з мистецтвом йому було набагато краще. Але самоізоляція вела до деградації. Гренуй був приречений на синтез із людст-вом. Деградація метафорично зображується як отри-мання власного запаху, отримання особистого коду, тобто набуття звичайної людської природи.

Якщо розуміти генія як «череп, відкритий у Всесвіт» (Юнг), то, образно кажучи, заглибленість у власне «я» ніби, «закрила двері» свідомості Гренуя до того, що людство пояснити не може.

Рятуючись від «туманного смердіння» власного за-паху, Гренуй повертається в світ людей, як кліщ, який не може жити без людської крові.

...Кожний геній колись створює свій найвищий ше-девр. Гренуй створив багато різних парфумів. «Які з них стали його найвищим досягненням?» — запитуємо ми в класу. І отримуємо відповідь — парфуми, які викли-кають любов. І це насправді так. До створення свого шедевру Гренуй йшов довго і, створивши його, пішов із життя. Пішов спокійно і навіть радісно, тому що жити йому більше не хотілось.

Процес створення явища в мистецтві завжди почи-нається із задуму. Задум — це вихідне уявлення худож-ника про майбутній твір, його більш-менш свідомий прообраз, з якого починається творчий процес. Без-посереднім імпульсом до виникнення задуму можуть служити найрізноманітніші фактори. Але вони завжди є пов'язаними з певним емоційним впливом, часто — з емоційним приголомшенням від зустрічі з чимось, що вражає уявлення.

Запитуємо у школярів: «Коли і як Гренуй уперше відчув той запах, який приніс сенс в його життя?» Відповідь легко знаходиться в тексті: 1 вересня 1753 р. Це був запах рудокосої дівчини з вулиці Маре.

Знаходимо в тексті епітети, пов'язані з цим запахом: «ніжний», «чистий», «притягуючий», «апофеозний аро-мат»,6 «чарівна формула» і т. д.

І от тут виникає запитання, пов'язане із глибин-ною символікою роману. Якщо дивитися на веснян-кову дівчину із позицій раціонального розуміння, то навряд запах, який ішов від неї, ніс у собі щось чарівне. Адже це була звичайна дівчина із бідного кварталу, зовсім не богиня, її фізіологія нічим не відрізнялась від фізіології інших людей. Ані яскраво-червоний рот, ані зелені очі нічого тут не змінювали. Але так з позицій раціонального розуміння. З точки зо-ру людського розуму, паризький феєрверк на честь монарха був набагато красивіший, ніж нікому не відо-ма дівчина. Проте Гренуй швидко залишив це видови-ще, яке здавалось йому нудним, тому що воно пахло людським натовпом, сіркою, маслом і селітрою, і пішов шукати аромат, від якого «страждало його сер-це». Гренуй ішов брудними, порожніми вулицями, йшов через запахи помиїв, води і щурів до поки що невідомого йому аромату, який він вважав ключем до порядку всіх інших ароматів. Що ж це був за аромат? Ставимо перед школярами питання: «Як можна сха-рактеризувати запах дівчини, яка чистила мірабель, на духовному рівні? Адже Гренуй, як і всякий геній, бачив не стільки конкретні речі, скільки їх позачасове і поза-просторове існування, тобто Гренуй бачив ідеї, які існують у вічності і проявляють себе в конкретних жи-вих істотах і речах. Яку ж із них міг він відчути 1 верес-ня 1753 р.?» Отримуємо відповіді: «запах спокою», «запах чистоти», «запах любові», «запах ангела» і т.д. Подібні запахи не існують на рівні традиційного сприйняття, вони виявляють себе лише у свідомості генія, як відлуння вічних цінностей. Згадаємо, що після того, як Гренуй відчув силу «незборимої краси», він провів інспекцію величезного поля своїх почуттєвих вражень і систематизував їх за' окремими категоріями. Кожний запах оцінювався ним тепер, згідно з відстан-ню, яка відділяла його від аромату дівчини з вулиці Ма-ре. Тобто ми бачимо отримання естетичного ідеалу, до якого прагне кожний творець.

Ми не знаємо нічого про характерологічні особли-вості дівчат, які стали для Гренуя об'єктом пристрасно-го тяжіння. Проста дівчина з вулиці Маре, одна із най-багатіших спадкоємиць Грасу — надмірна Лаура Раше,

італійки-наймички — всі ці дівчата були дуже різними. Але всі мали і загальне: вроду еротично-приваблюю-чого типу, чарівний вік юності, дівочість. Тобто це були ніжні весняні квітки, тендітні метелики, вишукані й не-довговічні.

Гренуя не цікавила їхня матеріальна суть, його ціка-вила вічна ідея безсмертного Еросу, яку було закладе-но в них, і він наважився створити парфуми, що викли-кають любов, але любов не християнську, а еротичну. І тут ми бачимо художньо реалізовану платонівську схему об'єктивно-ідеалістичного розуміння творчого прагнення:

світ вічних ідей

деміург і мистецтво

деміург і дух

деміург і тіло

світ смертних речей

Універсальна платонівська схема у випадку Гренуя виявляється викривленою. Тому що Гренуй був генієм злим: любов і краса викликали у нього почуття власни-ка («... аромат дівчини за стіною він хотів загарбати по-справжньому: зняти з неї шкіру і зробити його своєю власністю»).

Запитуємо у класу: «Після зустрічі з дівчиною з ву-лиці Маре Гренуй розподілив всі відомі йому запахи на хороші й погані, тобто на сферу Еросу і сферу Танато-су. А чи збігалися його уявлення про хороше і погане із загальноприйнятими уявленнями про добро і зло?» Відповідь знайти легко: ні, не збігалися. Спробуємо піти шляхом Гренуя і створити схему, яка б відтворюва-ла його