Бог | «Бог був маленькою жалюгідною вонючкою»;

Природа | «він безперервно пригублював благородні аромати»;

Людство | «аперитив мерзоти»; «Те, до чого він прист-расно поривався, було запахом окремих лю-дей: а саме тих надзвичайно рідкісних людей, які викликають любов»;

Геній | «Подвійний сан — Месника і Творця нових світів — був доволі стомлюючим...»

Погляди Гренуя нагадують погляди більшості просвітників («ляпаси по обличчю Бога»; іде-алізація природи; хірургічний аналіз людського суспільства, в якому більша частина просвітників виділяла в першу чергу негативні сторони; пропа-ганда нового, «правильного» світу, який люди мо-жуть створити, спираючись на власний розум). Ав-торська думка наближає нас до запитання: а чи не був просвітницький рух разом з усіма його трагічними наслідками Великою Помстою світові звичайних людей, яка прийшла від геніальних осо-бистостей, сповнених зла. І чи не самі звичайні люди створили грунт для росту бактерії геніального зла?

... Магічна сила генія примусила людей забути про Бога, добродійність і благочинність. Поважне місто Грас наповнилось «криками, хрюканням і сто-

гнанням десяти тисяч безсоромних звірюк». Пар-фуми, створені Гренуєм, не просто викликали лю-бов, вони викликали ще і пристрасне бажання за-гарбати об'єкт любові, отримати від нього ма-теріальну, тілесну насолоду. А прекрасним є тільки те, що всім подобається без користі (Кант). Тобто художній геній Гренуя створив не прекрасний, а злочинний шедевр, який спаплюжив і красу, і доб-ро. Так маленька людина помстилась світові. По-мстилась несвідомо, так і не зрозумівши ані приро-ди краси, ані природи добра. Правда, люди подба-ли про те, щоб викреслити пам'ять про Гренуя не тільки з історії міста, а й із власної пам'яті. Шановні парфумери розбрелись по домівках і продовжили комерційні справи.

Людство, зачароване силою злого генія, не звільнилося б від цього впливу самостійно, без до-помоги невідомої сили, яка знову нагадала Греную про можливість отримання власного запаху і пере-творення його на звичайну людину. І Гренуй зали-шив цей світ, тому що задихався. Залишив, знаючи, що міг би правити цим «смердючим світом».

Волоцюги, які з'їли Гренуя, врятували людство від загибелі, а Гренуя — від обов'язку жити. Хоча не треба перебільшувати їхню доброчинність: проковтнувши свою добровільну жертву, вони роздувались від пихи, тому що вважали, що «вперше здійснили щось стосов-но любові». Але якої любові? «Корисливої, жадібної, загарбницької», — буде відповідь. Іншої, на думку авто-ра, в цьому світі не має.

Роман Зюскінда являє собою не тільки саркас-тичну іронію над людством, а і, мабуть, гротескове перебільшення. Роман лякає похмурістю, але при-мушує думати не тільки про минуле, а й про май-бутнє людства.

На заключному етапі вивчення ми звернули ува-гу школярів на те, що життя Гренуя починається і закінчується на паризькому Кладовищі Невинних, де напередодні Великої Французької революції по-будували ринок, який існує і зараз. Тобто бактерія геніальності повернулась туди, звідки прийшла, і че-кає на свій час. Вона може знову вийти у світ у ви-гляді маленької людини, тільки тепер не у найсме-рючішому, а у найгрошітішому місці Парижа, і зно-ву почати реалізовувати давню схему перетворен-ня живого матеріалу на продукти геніальності. Спи-раючись на вказаний автором орієнтир, ми запропо-нували учням створити невеличкі есе про існування нового Гренуя, народженого на ринку в XXI столітті (прийом «уявлення-символ»). Твори вийшли досить цікавими: учні говорили про народження людини-лічильника, яка здатна штовхнути світ у божевільню, про геніального продавця, який може продати нашу планету іншим цивілізаціям і т. д. Але всі «жахливі каз-ки» закінчувались добре, тому що таємнича сила завжди рятувала людство і примушувала Гренуя по-вертатися до стану сну.