Життя і творчий шлях Ернеста Хемінгуея
Притча
“Старий і море”
Ернест Міллер Хемінгуей народився 21 липня 1899 року в Оук-Пярну, містечку біля Чікаго, в родині лікаря-місіонера. Мати його була співач-кою і музиканткою. Діти виховувались у дусі ви-сокої моралі, стійкості, витривалості, вміння пос-тояти за себе.
Писати Ернест почав у школі, а в 18-річно-му віці вже був репортером газети «Канзас-сіті стар».
Під час першої світової війни Хемінгуей пішов добровольцем служити офіцером медичної служ-би італійської армії, брав участь у боях проти ав-стрійських військ в Італії, мав тяжке поранення, був госпіталізований на тривалий час (під час опе-рації лікарі витягли 227 осколків, замінили пере-биту колінну чашечку, довго лікували шок і кон-тузію). По війні Хемінгуей зі Штатів знову їде до Європи вже як журналіст. Але раптом припиняє свою журналістську роботу, вирішивши стати письменником. З цією метою декілька років, ні-чого не друкуючи, зазнаючи матеріальної скрути, наполегливо займається літературними пошука-ми, працює над стилем, мовою.
Збірка оповідань «У наш час» (1925) не була оцінена ні читачами, ні критиками відразу. Лише коли ім'я письменника стало відомим, критики оцінили перший доробок Хемінгуея.
У 20-ті роки у світі, зокрема у США, з'явило-ся поняття «втрачена генерація». До таких людей належали Ернест і його ровесники. За висловом одного з письменників США, воно трактувалося так: «З'явилося покоління, яке зросло нате, щоби знайти всіх богів мертвими, всяку віру в людину — пощуреною».
У літературу ввійшов Хем (так його називали) в 1926 році, коли з'явився його перший твір «І сходить сонце», який широко відомий під назвою «Фієста». В цей час Хемінгуей уже жив у Парижі (він належав до численного угруповання американців, котрі шукали життєвих і мистецьких вражень за межами своєї Віт-чизни, тоді відсталої в культурному відношенні).
Спрямування наступного роману Хемінгуея «Прощавай, зброє!» (1929) — гуманістичне запе-речення війни, антимілітаристський характер. У 30-х роках він видав також художньо-нарисові
книжки: «Смерть пополудні», «Зелені узгір'я Африки». А свій соціально-психологічний твір про рибалку Гаррі Лефгана, котрий намагається боротися з ворожим йому світом багатіїв, «Маєш і не маєш» Хемінгуей пише під впливом подій еко-номічної кризи у США.
У роки громадянської війни в Іспанії Хемінгуей провів багато місяців в оточеному Мадриді і на фрон-ті, написав низку нарисів та статей про героїчних іспанських республіканців, п'єсу «П'ята колона» і роман «По кому подзвін» (1940), в яких розповідав про криваві та трагічні роки громадянської війни. Герой цього твору (як і в більшості творів письмен-ника) — американець, який живе і діє на чужині.
Хемінгуей був людиною неординарною, фізич-но витривалою, мужньою, сильною. У 60-річно-му віці він мав зріст 185 см, 90 кг ваги, міг поціли-ти з пістолета на відстані півсотні метрів у цигар-ку, яка була в роті когось із знайомих; в молоді роки він вистояв раунди проти чемпіона важкої ваги; входив у клітку з левами; був непоганим спринтером, умів, ніби справжній матадор, убити бика, був прекрасним яхтсменом, гірськолижни-ком, плавцем, снайпером, рибалкою (одного разу впіймав рибу вагою 468 фунтів).
У роки другої світової війни Хемінгуей у чині майора мав свою «армію» (100 багнетів), яка була моторизованою і з якою він бував у тилу у німців далеко від армії; одного разу звільнив французьке місто, ввійшов у Париж скоріше за командуючого, за що мало не потрапив до військового суду, бо згід-но із Женевською конвенцією кореспонденти не мали права брати в руки зброю, а Хемінгуей був військовим кореспондентом. Хемінгуей багато пи-сав про війну європейських народів проти фашиз-му. Під час цієї війни разом із друзями він плавав на своїй яхті «Пілар», вистежуючи німецькі підвод-ні човни і викликаючи літаки СІЛА. Навіть думав зустрітися з таким човном, пришвартуватися до нього і підірвати себе разом із ним.
У повоєнний час письменник видав оповідан-ня і невеликий роман про другу світову війну «За рікою у затінку дерев». У цей період американ-ська література була в занепаді, її виводить із цього стану саме Хемінгуей — у 1952 році він пише фі-лософську повість «Старий і море», за яку одер-жав Нобелівську премію. Цей твір мав нечуваний успіх, він розпродався за 48 годин у кількості 5 мільйонів 435 тисяч примірників.
Довгий період Хемінгуей жив на Кубі (1939-1960) в містечку Сант-Франціско де Паула, непода-лік від Гавани. Тяжка хвороба, неможливість плідно працювати, невдоволення політичною ситуацією у США на початку 50-х років — так званою «холод-ною війною» — призводять письменника^до депре-сії. В 1960 році він повертається у США. Його ліку-ють, але невдало, і в 1961 році у пориві відчаю він пострілом із вінчестера покінчив із життям.
По смерті Хемінгуея виходили твори, які лишили-ся в рукописах: «Свято, яке завжди з тобою» — книга спогадів, незакінчений роман «Острови в океані».
Один з прототипів повісті — рибалка Григоріо Фуентес, котрий жив у присілку Кохімара. Одного разу, коли рибалка і письменник пливли на шхуні, вони зустріли старого і хлопчика, які боролися з великим марліном. Ця зустріч і стала поштовхом до створення повісті «Старий і море».
На перший погляд твір надто простий: старий рибалка Сантьяго спіймав велику рибу, але додо-му привіз тільки хребет, бо рибу з'їли акули. Але є в повісті підтекст, який піднімає зміст на рівень філософських узагальнень. «Старий і море» — це гімн мужності людини, її волі і силі.
У тяжкому двобої з рибиною Сантьяго не втра-чає сили волі, хоча