Боротьба рибалки з рибиною закінчується його перемогою, але здобич крадуть у нього акули. Ста-рий змагається з ними з усіх сил, будь-що не хоче здаватись. І саме тоді він промовляє слова, котрі є вершиною авторської думки в цьому творі: «Люди-на не для того с творена, щоб терпіти поразки... Лю-дину можна знищити, але й неможливо перемогти».

Двобій Сантьяго з рибиною дає йому можли-вість перевірити свою стійкість. Але його водно-час хвилює і те, що вони обоє належать до одного світу, в якому кожне явище має зміст лише через інше. Це викликає у старого рибалки роздуми про ті руйнування, знищення, котрі супроводжують боротьбу за існування: «Як добре, що нам не тре-ба вбивати зірки...», «Як добре, що нам не треба вбивати сонце, місяць, зірки. Досить того, що ми берем харчі у моря і вбиваємо своїх братів».

Старий Сантьяго живе в особливому світі: не споглядає природу зі сторони, а сам є її часткою. Все життя він прожив в єдності з нею, з морем.

У цьому творі яскраво відчувається особливо важлива риса Хемінгуея — гуманність. Показую-чи героя самотнім, письменник не робить його індивідуалістом. У морі він повсякчас згадує хлоп-чика Маноліне. Суворий закон боротьби за існу-вання розлучає їх, але це не заважає їхній дружбі.

Кінцівка твору може тлумачитися по-різному: песимістична або ж ні. Песимізм у тому, що Ста-рий не бачить можливості людського щастя: «Хо-тів би я купити собі трошки щастя, якщо його десь продають... А на що його купити? Хіба що на по-ламаний гарпун, зламаний ніж і покалічені руки?» Навіть мужність не приносить людині щастя: ри-бину з'їли акули, а подвиг Сантьяго лише самоціль, що викликає почуття втоми, спустошення: «Ти зму-чився, старий. Душа у тебе змучилася».

Може бути й інший висновок: Хемінгуей не вкладає у фінал повісті песимістичне звучання. Адже саме самотність і допомагає Сантьяго бути сильним, вийти переможцем у боротьбі Із стихією.

Отже, письменник виступає за активну пози-цію людини. Наявність такого забарвлення саме І свідчить про відсутність песимізму. І через те повість закінчується не лейтмотивом «великої ри-бини» чи самотності: «Наверху, в своїй хатині, старий знову спав. Він спав обличчям вниз, і його пильнував хлопчик. Старому снилися леви». (Хлопчик і леви — невмирущість і подвиг).

Ця філософська повість Хемінгуея утверджує людськість і добро.

Уже в першій збірці оповідань виявилися го-ловні риси літературної манери письменника: ла-конізм, психологічна майстерність, чіткість і ви-разність описів природи чи людської діяльності.

З іменем Хемінгуея пов'язане і поглиблення по-няття підтексту в літературі, тобто прихованого зміс-ту. Не лише у словах, а й у мовчанні, натяках, паузах письменник ніс до читача те, що хотів сказати.

Власний стиль Хемінгуея був своєрідним (містким, свіжим і мужнім), відповідав гіркому світосприйняттю людей повоєнної доби. Героїв Хемінгуея часто називають «героями кодексу». Його герої мають певні усталені правила пове-дінки, які ніколи не зраджують. Вони живуть за такими принципами: над усе цінити особисту не-залежність і свободу; йти назустріч небезпеці і не боятися смерті; захищати слабких, вступати в боротьбу за свої переконання; бути вірним і відданим у дружбі і коханні; ніколи не скаржи-тись на несправедливість долі і не чекати на жалість; знати свій фах і володіти навичками та вміннями справжнього майстра.

Твори Хемінгуея — це школа художньої май-стерності. Він розробив власну манеру психоло-гічного письма, залишив чудові зразки оригіналь-ної сюжетної побудови прозових творів. Його тво-ри — приклад служіння митця ідеям справедли-вості та людяності, приклад особистої чесності і мужності в боротьбі зі злом.

Великий реалістичний талант Хемінгуея, гу-маністична спрямованість його творів, самобут-ність художнього стилю закріпили за письменни-ком репутацію найвизначнішого американською прозаїка XX століття.

Філософська повість “Старий і море”