Він – критик. Він – письменник-парадокс. Він – Оскар Уальд.

Треба знаходити серйозне в любих дрібницях і дрібниці у всьому серйозному

Так було сказано Оскаром Уальдом про свої пєси. Він багато не говорив про них. Але коли казав якусь фразу, то вона вражала своїх слухачів спонтанністю і афористичністю. Спочатку критики не звертали увагу на його висловлювання. Але проходив певний час і люди замислювалися над ними. І аж тоді розуміли всю глибину, всю суть цих прости слів. Оскар Уальд запамятався мені особливо ось за цими виразами. Не те, що їх було багато, а через те, що в них таке було. Мабуть, і у історію він увійде більшою частиною за допомогою своїх афоризмів. Що ж призвело його до становлення письменником? Звідси він брав теми і чому саме їх він брав?

Щоб відповісти на ці та інші питання звернемось до його життя і проаналізуємо його кожний крок.

Період цей був дуже яскравий і водночас важний – період історичних канонів, період передчуттів. Ще не зламалась народна віра у поступовість соціального розвитку, ще було переконання, що і надалі буде плавними, рівними темпами розвиаватись і здійснюватись прогрес з новими заводами, на яких тепер не буде дозволятись дитяча робота і установлюватись прогрес з новими заводами, на яких тепер установлювався ліміт робочого дня. Стара королева Вікторія і надалі викликала захоплення у вітаючого її народу. Світ здавався логічним раціоналним у будь-якій своїй галузі.

Але щось уже тоді захиталося у тому суспільстві, у тому житті. За розквітом виявились всі ті ж самі невиліковні рани, за раціональною порядкістю відкривалася фальшива складність, яка не підпорядковувуаласьніяким тлумаченням згіно з здоровим глуздом. Картина суспільства ставала не такою вже правильною і благополучною. Там, ле батьки вбачали еталон мудрості і краси, діти бачили тільки владу самообману. Те, що було колись моральною нормою, було лише добродушністю, а інколи і безчутливістю і отупінням моральним почуттів.

Ось саме на такій основі виріс Оскар Уальд, який в недалекому майбутньому очолить естетичний рух в Англії.

У 1874 році юний Оскар Уальд став студентом Оксфордського університету, куди він потрапив завдяки винятковій ерудиції у сфері античної поезії. Там він познайомився з естетикою Д. Рескіна і У. Пейтера. Під впливом естетичної теорії останнього. після послухлвування лекцій рескіна про мистецтво, зацікавився ідеалами так званого естецизму і став проповідувати потрібністьвідродженої краси в тогочасному житті для поборення практицизму в буржуазному суспільстві. Уальд пербував практично все життя. По закінченю університету (1878) Уальд зробив турне по Америці, читаючи лекції про мистецтво і сучасну літературу. Повернувся письменник до Лондона, збагачений новими враженнями, зустрічами із знаменитими американськими письменниками – В. Віменом, марком твеном, Г. Лонгфелло.

Свої художні переконання, свій символ віри Уальд виразив у книзі “Задуми”. Вона була видана у 1891р., і до неї увійшли трактати, написані раніше: “Істина масок”, “Занепад мистецтва брехні”, “Критик як художник”. У цій книзі уже сформований естетизм Уальда, що грунтується на парадоксальному утвердженні вищості мистецтва над дійсністю. Початком творчих пошуків уальда став вихід поетичної збірки “Вірші”(1881). Ранні його віоші позначені впливом імпресіонізму, в них виреженні безпосередні враження.

Першим досягненням Уальда – письменника стала книга “Щасливий принц та інші казки”(1888), після якої зявилася друга збірка казок “Гранатова хатина”(1891). У казках Уальд поетизує народні уявлення про людину і доброту. Щирий демократизму проямає картини життя бідняків і суспільної несправедливості. Письменник засуджує егоїзм. Попри навмисну декоративність деяких описів або екзотичних деталей, лексика вражає простотою, а синтаксичність будови прозорістю. У цьому ж році виходить збірка оповідань “Злочин лорда Артура Севіля” та роман “Портрет Доріана Грея”, але бажаної слави письменнику вони не принесли. Тільки 1892-1895 роки стали для Уальда роками бурхливого тріумфу. В цей рік драматургія Уальда сильно зростає. Вона розвивалася двома шляхами. “Герцогиня Потсьдамська”, “Соломея”(1893), “Флорентійська трагедія”(1895), - спроба відродження поетичної драми, великих почуттів, любов в них невідємна від смерті і Уальд постає перед нами послідовником декадентства кінця 19ст. Уальд своїми пєсами відродив мистецтво англійської комедії, повернувши їй національний колорит.

Чудова карєра була перебита засудженням Уальда на 2 роки за безморальність (1895-1897). Душевний переворот і криза дістали відображення у поемі “Балади Редінської тюрми”(1898).

Після відбуття увязнення у Редінській тюрмі, хворий і зламаний морально та духовно. Уальд змушений був покинути Англію і під придбаним імям поселитися у Франції, в Парижі.

30 листопада 1900 року у паризькому готелі свого давнього друга Оскар Уальд помер .

Суперечності його світогляду і творчості були викликані зростаючою заплутаністю соціальної дійсності у добу народження імперіалізму та природою раннього декаденсу, митці якого ще не цілком порвали з реалізмом.

Антибуржуазність Уальда живилась смутком перед зникненням прекрксного сучасного життя. Хоч би інший неглибокий був той смуток, але це ж зумовив його мрію про насичений естетичними і творчими інтересами справедливий суспільний лад без власності, у іншому перед людиною відкриваються безмежні можливості розвивати свій хист. Але не варто перебільшувати антибуржуазне ставлення Уальда. Горький говорив, що уальдовське подавання буржуазної естетики було наслідком “більш-менш свідомого бажання похитнути англійський пуританізм.”

Соціаліз на думку Уальда створить найкращі умови для розвитку особистості і відродження в тогочасному житті

Найулюбленішим прийомом Уальда є парадокс. Парадокси Уальда здебільшого становлять не пусту гру слів, а свідоме викриття банальних, але загальновизнаних моральних догм буржуазного суспільства – він добре знав