Тематична залікова робота

з зарубіжної літератури

„Життєвий і творчий шлях О.І.Купріна”

ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ КУПРІН

(1870-1938)

Олександр Іванович Купрін народився 26 серпня 1870 року в м. Наровчаті біля Пензи в родині дрібного чиновника. Рано залишившись без ба-тька, він провів безрадісне «казенне» дитинство спершу в Будинку для вдів у Москві, де перебувала його мати, потім у Розумовському благо-дійному сирітському пансіоні. У десять років Купріна віддали у 2-гу мо-сковську військову гімназію, реорганізовану незабаром у кадетський ко-рпус із суворим солдатським режимом і тілесними покараннями. Поривчастий, гарячий, непокірливий хлопчик зазнав багато лиха через жорстокі корпусні порядки. «Трирічним хлопчиськом мене привезли до Москви, і з цього віку аж до дев'ятнадцяти років я не виходив з казен-них закладів». З дитинства Купрін зненавидів насильство, став чуйним до чужого страждання. Осудом сваволі і мрією про свободу перейнято вже перші вірші Купріна-кадета.

У вісімнадцятирічному віці Купрін поступив до московського Олександрівського військового училища. Тут він написав і анонімно опублікував своє перше оповідання «Останній дебют». Цей твір про красу й силу почуттів простої людини визначив наперед одну з провідних тем у творчості Купріна.

Після закінчення училища Купріна у чині підпоручика було направ-лено у 46-й піхотний Дніпровський полк, що стояв у Проскурові Поділь-ської губернії. Будні глухого містечка, побут і звичаї здичавілого зашта-тного офіцерства, провінційних міщан описав він згодом у оповіданнях «Дізнання», «Похід», «Прапорщик армійський», «З вулиці», «До сла-ви», «Напівбог», у повісті «Поєдинок».

Навесні 1893 року Купрін їде до Петербурга складати іспит в Акаде-мію Генерального штабу. В академію він не потрапив, і, пішовши з ар-мії, їде до Києва, де співробітничає в київській щоденній пресі, а потім у житомирських, одеських, ростовських, поволзьких газетах. Фейлето-ни, судова хроніка, оповідання, передові статті, вірші, нариси, театра-льні рецензії — такий діапазон газетяра Купріна. Багато чого з цієї строкатої продукції, що нерідко друкувалася під псевдонімами, не враховано й загублено. Велике місце у фейлетонах Купріна займає критика місце-вих київських чиновників.

За час свого п'ятилітнього перебування в Україні, з 1894 року, він друкувався в газетах «Киянин», «Київське слово», «Волинь» (Житомир), «Одеські новини». Написані для київських газет нариси склали цикл «Київські типи», що викликають інтерес і донині.

Життя Купріна в 1895-1900 роках було особливо різноманітне й стро-кате. Прагнучи, за власним висловом, «бачити все, знати все, уміти все й писати про все», Купрін багато їздить по Росії, охоче змінюючи про-фесії, спосіб життя, оточення. Ким тільки він не працював: служив у технічній конторі в Москві, керував маєтком у Ровенському повіті, пра-цював у ковальській майстерні на сталеливарному заводі в Донбасі, до-помагав псаломщику в сільській церкві, організував спортивне товари-ство в Києві. Терплячи нестатки й голод, він тягав великі вантажі в артілі носіїв, грав у театрі м. Суми, брав участь у землемірних роботах у Ря-занській губернії.

Найбільш цікавою та плідною для молодого письменника стала поїзд-ка по Донецькому вугільному басейну навесні 1896 року. Купрін огля-дав ливарні і рейкопрокатні заводи, спускався в шахти, детально зна-йомився з технологією прокату, з доменною і мартенівською справою. Цікавлячись становищем робітників і прагнучи наблизитися до завод-ського середовища, він влаштувався комірником на один із заводів Ро-сійсько-бельгійського товариства.

Приїхавши в Донбас із записною книжкою кореспондента київських газет, Купрін вивозить звідти не тільки захоплююче і жваво написані нариси про південну промисловість, а й цілу серію оповідань. До самого Купріна можна віднести слова, що він колись сказав про свого улюбле-ного письменника Редьярда Кіплінга: «Йому знайомі найдрібніші побу-тові деталі з життя офіцерів, чиновників, солдатів, докторів, він знає найскладніші подробиці сотень професій і ремесел. Але він ніколи не стомлює своїм величезним багажем... усе це потрібно було йому для того, щоб знати достеменно, не з книг, не за чутками, ті речі й факти, про які він говорить у своїх книгах, щоб читач міг довіряти йому. І в цій довірі полягає одна з таємниць дивовижної чарівливості його оповідань і його великої і заслуженої слави».

Усеросійську популярність принесла Купріну повість «Молох» (1896). Назва повісті символічна: головний «герой» твору — завод, що погли-нає «двадцять років людського життя в добу», — уподібнюється ідолу Молоху.

Повістю «Олеся» (1898) і «поліськими» оповіданнями «У лісовій глухомані», «На глухарів» відкривається дуже характерна для Купріна тема «природної людини», сильних, самобутніх «дітей природи».

Під кінець 90-х років для Купріна, письменника, який здобув популярність, робота в провінційній пресі стала особливо великим тягарем. Побував у Ялті, куди Чехов, як магніт, притягав літераторів, художни-ків, артистів. Там Купрін познайомився з Львом Толстим, артистами Художнього театру, там же відбулася така важлива для Купріна зустріч з Чеховим і Горьким, що визначила на багато років наперед роботу мо-лодого письменника. У 1901 році Купрін подарував Чекову «з почуттям великої нерішучості» свою першу збірку «Мініатюри». Під безпосеред-нім спостереженням Чехова створювалося Купріним оповідання «У цир-ку» — ця, за висловом Чехова, «вільна, наївна, талановита річ», згодом високо оцінена Львом Толстим.

У 1901 році Купрін приїхав до Петербурга і став працювати редакто-ром у белетристичному відділі журналу «Світ Божий», зблизився з Горь-ким, став видним учасником «літературної дружини», яку збирав

М. Горький.

У травні 1905 року у шостій книзі збірника «Знання» з'явилася його повість «Поєдинок» із присвятою Горькому. Того ж року Купрін став очевидцем розстрілу матросів на крейсері «Очаків», допомагав перехо-вати кількох матросів, які врятувалися із крейсера, написав нарис «Події в Севастополі», через який був