Пошукова робота

на тему:

Художній розвиток Дніпрової Чайки

Серед письменників є натури, які (і це не буде перебільшенням) вже з перших свідомих років десь там, у не проявлених ще емоційних образах, враженнях-ескізах, у спонтанній палітрі думок-бажань, інтуїтивних пориваннях напівсвідомо-напівпрояснено передчувають, що вони народжені для художнього слова й  образного почуття, для захоплення творчістю й літературою.

Для них момент життя стає значно більшим, ніж послідовністю й величиною років, і набуває рис неабиякої енергетики духу.

Вони з юних років вірують у своє художнє покликання, відчувають потребу й необхідність у літературних вправах і справах, рано усвідомлюють своє захоплення художньою діяльністю як провідний лейтмотив і домінанту власного розвитку. 

У них можуть з’являтися нові інтереси й сфери вияву, нові соціальні й духовні ролі, проте це теж є вираженням активності письменницького буття й устремління до широкої суспільної творчості.

Ці натури з перших років (і кроків) психологічно зорієнтовані на долання й подолання будь-яких перешкод, на протистояння життєвим і душевним негараздам, скруті. Вони не тільки є готовими до боротьби - їм необхідна боротьба для вираження свого внутрішнього єства. Максималістська самовіддача в усьому - намірах, ідеях, діяльності стає для них чи не єдиним виправданим способом мислення й незамінним критерієм справжності. 

Вони талановито працьовиті й наполегливо прагнуть розвою - світоглядного, духовного, художньо-образного. Вони охоче і з задоволенням вчаться, беруть уроки майстерності та стійко йдуть обраним  шляхом, поглиблюючи свою художню індивідуальність.

Вони живуть щиро, відверто, складно, на потужній експресивній ноті, з  важкими пошуками й незмінними втратами. І життя їхнє проходить напружено й драматично.

Таким воно було і  в  Дніпрової Чайки. 

Людмила Олексіївна Березіна, більш відома як Людмила Василевська і ще більш відома в українському літературному просторі як Дніпрова Чайка, народилася за старим стилем – 20 жовтня, за новим – 1 листопада 1861 року в селі Карлівка Ананьївського повіту Херсонської губернії (зараз – с.Зелений Яр Доманівського району Миколаївської області).

Дніпрова Чайка – цікава постать на терені літературної Таврії та України, натура діяльна, енергійна, безпосередня у вираженні своїх почуттів і внутрішніх станів. Її життєва активність характеризувалася непересічністю й різноспрямованістю. Вона бралася за багато справ і чимало  намагалася  зробити.

Життєшлях Дніпрової Чайки був сповненим радісних емоцій, романтичних надій, жорстоких розчарувань, гірких потрясінь і пройшов у психологічних колізіях та боротьбі за ствердження індивідуального “я”.

Батько Людмили Березіної був освіченим сільським священиком. Він шанував книгу, знання й дбав про духовний розвиток доньки. Обстановка сім’ї сприятливо позначилася на формуванні культурних потреб дівчини.

У ній рано розвинулися літературні інтереси й нахил до самостійної творчості. В автобіографічних матеріалах письменниця згадувала, що до семи років “уже прочитала багато книжок батькових і почала складати деякі вірші, наслідуючи чогось індостанських поетів” ( 4 , 37 ). У літературі її приваблювали класики античності, Шіллер, Байрон, Пушкін, Лермонтов, Шевченко.

Дитячі роки Людмили Березіної пройшли на україн-ському півдні – на Херсонщині та в Одесі. Спочатку вона навчалася у херсонській жіночій гімназії, але через важку хворобу змушена була її залишити. Незабаром навчання було продовжено в Одесі у спеціальній школі Михай-лівського жіночого монастиря. Завершила ж вона курс навчання 1879 року в Одеській приватній жіночій гімназії.

По закінченні гімназії Людмила Березіна розпочала активну педагогічну діяльність. Перед цим їй довелося витримати родинний конфлікт. Батьки мріяли про те, щоб дати доньці ґрунтовну освіту. Проте в їхні наміри не входило, щоб вона працювала вчителькою: ця праця вважалася важкою і виснажливою. Вони ви-словлювалися однозначно проти цього.

Людмила Березіна настояла на своєму й приступила до вчительської справи, працюючи спочатку домашньою вчителькою в заможній сім’ї. Невдовзі вона влаштувалася працювати у сільській школі, а з 1884 року викладала в Одеській приватній гімназії.

Майбутня письменниця вчителювала на Херсонщині, Одещині та в Бессарабії. Вона палко поділяла ідею про необхідність нести культуру й знання в народ. Місія просвіти широких народних верств на значний час палко оволоділа нею. Вчителювання у її розумінні узгоджувалося з духовним піднесенням людей, і вона покладала чимало надій,                  соціокультурних сподівань на важливість учительської праці. Педагог для неї асоціювався з променем світла, ковтком повітря у темному й важкому народному житті, а вчительська справа – з найкоротшим шляхом до культурного визволення народу. 

року Людмила Березіна взяла участь у роботі вчительських з’їздів Херсона й Одеси.

Окрім захоплення педагогічною діяльністю, Дніпрова Чайка виявила себе і як таврієзнавець. У 80-ті роки ХIХ століття вона почала виокремлено й цілеспрямовано досліджувати свій рідний край. Письменниця дійшла висновку про певну унікальність Таврійської землі й почала роботу з її вивчення та популяризації.

Особливе зацікавлення ви-кликав у неї фольклор Таврії. Результати своїх фольклорно-таврієзнавчих студій Людмила Березіна оприлюднила на IV-му археологічно-етнографічному з’їзді, що відбувся в Одесі 1884 року, на який вона привезла зібрані в Таврії три зошити фольклорних матеріалів.

Майже п’ятнадцять років життя Дніпрової Чайки пройшло в Херсоні (1885 року вона одружилася з Феофаном Василевським, автором праць з історії південних слов’ян і публіцистом, який служив у Херсоні на посаді губернського статистика).

У 1885 – 1887, 1895 – 1908 роках письменниця мешкала у губернському Херсоні, де активно працювала, вивчала таврійську етнографію та народну творчість. Дослідник її спадщини О.Килимник писав: “В Херсоні Дніпрова Чайка пише вірші, оповідання, лібрето дитячих опер. Записувач народних пісень Андрій Конощенко, який був добре знайомий з родиною Василевських, у своїх спогадах згадував, що в Херсоні протягом 1885 – 1887 рр. письменниця написала велику кількість творів, хоч не всі вони були надруковані за її життя” ( 3 , 5 ).

Дніпрова Чайка належала до типу соціально дієвих жінок. Значної уваги вона надавала подіям суспільно-політичного значення й брала в них активну участь. Так, у 1903 – 1904 роках Дніпрова Чайка входила до складу херсонської організації допомоги політв’язням. 1905 року письменницю було заарештовано за розповсюдження забороненої літератури, її рукописи конфісковано. У пері-од 1905-1907 років вона симпатизувала прихильникам революційних ідей, висловлювала радикальні думки й уподобання.  

року Дніпрова Чайка переїжджає до Києва. Там вона продовжує активну громадську діяльність, зближується з київською “Просвітою”, встановлює тісні контакти з багатьма представниками національної літературної та мистецької еліти. 

року письменниця важко захворіла і решту свого життя (тринадцять років) провела у хворобі й боротьбі з нею. З того ж року різко знизилася письменницька активність Дніпрової Чайки.

Писати вона розпочала наприкінці 70-их років ХIХ століття, ще навчаючись в Одеській приватній жіночій гімназії. Перші літературні спроби було зроблено російською мовою. Дніпрова Чайка продовжила традицію частини
укра-їнських письменників, які за народженням були зі сходу чи півдня України й від російської здійснили перехід до української мови. Як відзначає О.Килимник, україн-ською мовою вона почала писати в межах 1883 – 1884 років (поезії “Україно моя мила”, “Думка”, “Батьку щирий”) . Її літературні твори українською мовою вперше було видрукувано 1885 року в одеському альманасі “Нива”, де побачили світ вірші “Вісточка”, “Пісня” й оповідання “Знахарка”.

Дніпрова Чайка була ґрунтовно  обізнана з українською та російською літературою. У багатьох письменників вона художньо вчилася. Серед тих, хто вплинув на її художню свідомість, були Т.Шевченко і О.Пушкін, М.Гоголь й