Особливе значення для розвитку її художніх смаків і поетичного стилю мала спадщина Тараса Шевченка. У другій половині ХIХ століття в українській художній культурі вже існували не тільки напрямок, що його можна схарактеризувати, як “Шевченкова школа”, але й культ поетичного слова Т.Шевченка.

Дніпрова Чайка, як і багато інших, перебувала під впливом цього культу. Вона відзначала, що Шевченкові твори, передусім “Гайдамаки” й “Кавказ”, вона знала напам’ять і що вони дали “спрагу до його творів і охоту наслідувать” (4, 38). У численних поетичних рядках вона намагалася передавати пафос, мотиви, стилістику, продовжувати образні знахідки, що класично були репрезентовані віршами й поемами Шевченка. 

Поезія Дніпрової Чайки “Буря” починається рядками, що прозоро асоціюються зі знаменитими Шевченковими (цитата наводиться за факсимільним відтворенням поетичної антології “Українська Муза”):          

Реве вітер серед плавні,         

Верболіз ламає,

По Дніпрові, наче вівці,

Хвилі наганяє, –         

Наче вівці білорунки         

В ревучій отарі;

Сивий місяць, наче чабан,

Виглядає з хмари.  

…Реве вітер, аж до хвилі

Верби нахиляє, –

Бідну вербу люте горе

Додолу згинає.        

Стогне вітер, чайка скиглить,        

Серце надриває –        

Бідна вдова з сиротами        

Долю проклинає. 

До літературного наслідування письменниця ставилася вдумливо, свідомо. Наслідувати для неї означало розвиватись. Як літератор вона потребувала художніх взірців, які б допомагали її духовному та концептуально-стилістичному розвою. В творчості визначних українських та російських письменників вона знаходила художні ідеї, мотиви, образи, форми оповіді, стильові прийоми, що надихали її на літературну працю.

На межі ХIХ – ХХ століть Дніпрову Чайку захопила творчість Максима Горького. Наприкінці грудня 1899 року в листі до І.Франка вона розмірковувала:

“Переглядаючи в “Літературно-науковому віснику” гарні переклади, між іншими й з російської мови, я не бачу одного ймення, що заблисло й щораз дужче розжеврюється у російській літературі. Це ймення – Максим Горький.

Такий світлий, оригінальний, могутній талант, така сміливість і така  г і р к а правда (розрядка Дніпрової Чайки – Я.Г.).., що обминути його не можна…

Я тепер так перейнята його чудовими творами, що тільки і можу Вам дати до “Вісника”, що переклади з його” ( 1 , 7 ).

Письменницю вражали реалістична глибина й романтична наснаженість прози Горького. Вона вбачала літературну й суспільну потребу в тому, щоб популяризувати його творчість, доносити її до якомога ширшого кола сучасників. Їй належить переклад українською мовою “Пісні про Буревісника”, у якому розвивається свободолюбний пафос алегорійного твору Максима Горького.

За життя Дніпрова Чайка друкувалася в альманахах “Нива”, “Степ”, “Перший вінок”, “Хвиля за хвилею”, “Досвітні огні”, “Багаття”, часописах “Зоря”, “Дзвінок”, “Правда”, “Киевская старина”, “Літературно-науковий вісник”, збірниках “Запомога. Малорусский литературный сборник”, “Русским матерям”, “Літературний річник українських та польських авторів”, літературних антологіях “Вік”, “Українська Муза”, декламаторах “Розвага” та “Український декламатор”.

Її поезії тривалий час окремим виданням не виходили. 1895 року, як свідчив Олекса Коваленко у стислій передмові до низки віршів Дніпрової Чайки в “Українській Музі”, окремою книжкою побачило світ її оповідання “Хрестонос” ( 6 , 613 - 614 ). 1903 року вийшло окремим виданням лібрето дитячої фантастичної опери “Зима й весна, або Снігова Краля”. Протягом 1919-1920 років у Києві ви-йшло друком зібрання творів Дніпрової Чайки в двох книжках як певний підсумок її понад тридцятип’ятирічної діяльності у літературі.

Київський двотомник не вмістив усієї творчості письменниці. Перший том уклали поезії в прозі, другий – оповідання. Поезії Дніпрової Чайки досить повно й окремим виданням побачили світ лише 1931 року в другому томі її “Творів”, коли харківське кооперативне видавництво “Рух” здійснило випуск її спадщини, значна частина якої – насамперед вірші – раніше не публікувалася.

У 20-ті роки ХХ століття участі в літературному русі Дніпрова Чайка майже не брала: всі сили йшли на протистояння важкій хворобі, що постійно прогресувала. Проте літературні задуми продовжували  хвилювати присьменницю. О.Килимник писав з цього приводу: “На початку 20-х років Дніпрова Чайка була прикута до ліжка і нічого не могла писати. Однак творчі пориви не залишили її до останнього подиху життя. Вона збирається упорядкувати все написане нею, домовляється з київськими видавництвами про випуск нового зібрання творів. В 1925 – 1926 рр. пробує писати лежачи” ( 3 , 19 ).

Померла письменниця 13 березня 1927 року в селі Германівці, що на Київщині. Поховано її у Києві на Байковому цвинтарі.

Літературна спадщина Дніпрової Чайки за обсягом порівняно невелика, проте жанрово багатогранна. Ця спадщина містить поетичні твори, оповідання, поезії в прозі, педагогічні розвідки, твори для дітей, епістолярний доробок.

Основу творчості Дніпрової Чайки складають ліричні поезії. У них виражено провідний пафос її творчості. У віршах виразно відбито наскрізні образи, конфлікти, настрої, що властиві художньому світогляду Дніпрової Чайки.

Домінантні мотиви її поезії – місце й роль жінки у навколишньому мікросвіті, складнощі й перипетії кохання, велич і тендітна краса  природи. Її поетичні твори проникливо відбивають емоційне душевне самопочуття особистості, яка на зламі ХIХ – ХХ століть намагається себе знайти, висловити, реалізувати і якій все це повною мірою не вдається.

Вірші Дніпрової Чайки переважно присвячені жіночій долі, а точніше – жіночій недолі. (Доречно зазначити, що на тональності її лірики безпосередньо відбилися нещасливе сімейне життя й зруйновані стосунки з чоловіком, відомою у Таврійському краї людиною Ф.Василевським.) Дніпрова Чайка розповідає про біль і страждання жіночої душі, про те, які негаразди й складнощі випадають на долю жінки, про залежність жінок, їхнього становища у сім’ї та в навколишньому середовищі від багатьох обставин, чинників, про те, які біди доводиться пережити, перетерпіти жіночій свідомості.  

Вас лиш, вас, безщаснії дівчата,

Що в глухих, невідомих кутках

Осудила доленька проклята

Марно жить і гинути в сльозах, –  

прагне Дніпрова Чайка лагідним словом, турботливим почуттям зігріти