Літературні успіхи, однак, не приносили Руссо ні достатніх засобів для існування, ні щиросердечного спокою. Його люто труїли і переслідували французькі, швейцарські, нідерландські клерикали і королівські чиновники. Руссо не залишалося нічого іншого, як шукати заступництва і захисту в інших країнах. Він звернувся з листом до Фрідріха ІІ, просячи його дозволити оселитися у Невшателі. Там Руссо прожив більше двох років. Спочатку він оселився на дачі Коломбе у губернатора лорда Кейта, потім у селі Мотьє, розташованому в передгір'ях у мальовничій місцевості. У цій самоті Руссо писав порівняно небагато: перший час він відпочивав. Але й те, що було написано в селі Мотьє, у відповідь на переслідування і підступність женевської влади, викликало обурення місцевого духовенства і масовий протест у протестантському світі. Руссо залишив Мотьє й оселився на острові Св. Петра на Бєльському озері. Але і тут уряд не залишив його в спокої. Бернський сенат запропонував Руссо залишити острів і область Берна.

Руссо в супроводі Терези відправився в Страсбург. Однак і там він не міг залишатися довго. Тоді Руссо умовили поїхати в Англію, куди запросив його філософ Девід Юм. Руссо перетнув Ла-Манш і прибув до Лондона. Юм поселив його в Чезвіку - околиці Лондона. Через якийсь час сюди приїхала і Тереза. Але близькість до англійської столиці не влаштовувала Руссо. Після всього пережитого він шукав спокою і самоти.

Без відома Юма Руссо незабаром залишив замок і переселився в найближче село Вуттон, де продовжував працювати над "Сповіддю". Навіть тут Руссо не знаходив спокою. Йому здавалося, що і Юм, слідом за його колишніми французькими друзями, відвернувся від нього. До таких "колишніх друзів" Руссо відносив Вольтера, який, дійсно, не раз жорстоко виявляв свою неприхильність до Руссо. Приймаючи Юма за нещирого друга, за слухняне знаряддя в руках ворогів, він вирішив залишити Вуттон і в травні 1767 року раптово залишив англійський притулок.

Опинившись знову на французькій землі, Руссо не міг дихати вільно. Він змушений був переховуватися під ім'ям громадянина Рену. Улітку 1768 року Руссо залишив Терезу в замку Тріе і відправився подорожувати старими, добре знайомими місцями. У Шамбері він побачив своїх давніх знайомих і відвідав могилу де Варанс. Не бажаючи залишати милі серцю місця, з якими був пов'язаний його "дорогоцінний період життя", Руссо оселився в маленькому містечку Вургоене, що лежало між Ліоном і Шамбері. Незабаром сюди приїхала і Тереза. Тут її очікував приємний сюрприз. Руссо вирішив закріпити відносини з Терезою шлюбом. Через рік подружжя переселилося в сусіднє містечко Монкен. Руссо знову приступив до роботи над другою половиною "Сповіді".

Твір, над яким Руссо працював протягом п'яти років, залишився незакінченим. В останні роки життя Руссо не виношував великих творчих планів. Він займався головним чином самоаналізом і самовиправданням своїх минулих вчинків. Досить характерні в цьому відношенні поряд зі "Сповіддю" нарис "Руссо судить Жан Жака", діалоги і його останній доробок - "Прогулянки самотнього мрійника". У травні 1778 року маркіз де Жирарден надав у розпорядження Руссо особняк у Ерменонвілі, поблизу Парижа.

Переселившись у це прекрасне передмістя, він продовжував вести старий спосіб життя: робив ранкові прогулянки, зустрічався зі знайомими і шанувальниками. 2 липня 1778 року, повернувшись додому після тривалої прогулянки, Руссо відчув гострий біль у серці і впав, пізніше, не приходячи до тями, помер. Раптова смерть і виявлення рани, що кровоточить, на чолі дали привід слуху, що Жан Жак Руссо покінчив життя самогубством.

Через шістнадцять років, 11 жовтня 1794 року, прах Руссо був урочисто перенесений у Пантеон і покладений поруч з прахом Вольтера.