РЕФЕРАТ

на тему:

“Символістичні образи в поезіях Поля Верлена та його життєвий і творчий шлях”

Поль Верлен - неперевершений поет-лiрик, який з непересiчною майстернiстю розкриває у своїх творах найiнтимнiшi переживання людини. Його поезiї властива сповiдальнiсть i свiжiсть почуттiв, гра напiвтонiв, вiдтiнкiв барв i почуттiв, нюансiв вражень та емоцiй.

У серединi 60-х рокiв ХIХ ст. Верлен разом з поетами Рембо i Малларме став засновником поетичної групи "Парнас" - могутньої течiї французького символiзму. Вiн мав ще одного лiтературного вчителя - Шарля Бодлера, чиї "Квiти зла" також вiдзначили тематику i загальну песимiстичну атмосферу його творчостi. Верлен закликав до музичного звучання поезiї, до осягнення тонких нюансiв i переливiв почуттiв. Сам Верлен володiв цим мистецтвом досконало. Вiн вiдкинув поетичнi правила парнасцiв, переглянув розумiння проблеми умовностi в поезiї загалом i в такий спосiб повернув поетичнiй емоцiї дивовижну простоту, природнiсть i рiдкiсну вишуканiсть.

Мабуть, найприкметнiшою рисою верленiвської нової поетичної мови є музичнiсть. Пiд "музичнiстю" Верлена не слiд розумiти тiльки бездоганну органiзацiю вiрша (використання фонетичних засобiв мови - повторень, алiтерацiй, внутрiшнiх рим, ретельного добору голосних та приголосних тощо - заради створення ефекту "милозвучностi"), "Музична стихiя" у Верлена - новий тип поетичного мислення i зовсiм нова поетика. Верлен послаблює логiчну зв'язнiсть поетичного тексту заради посилення ритмiко-iнтонацiйної єдностi, єдностi враження вiд вiрша. Завдяки цьому його вiршi сприймаються читачами безпосередньо, як сприймаються слухачами музичнi твори. Це - крок у напрямку створення нової, унiверсальної поетичної мови, про яку так мрiяли представники модернiзму i авангарду. Не дивно, що Верлен є чи не найвпливовiшим поетом новiтнього часу:

Так тихо серце плаче,
Як дощ шумить над мiстом.
Нема причин неначе,
А серце ревно плаче!
    (Переклад М. Рильського)

Творчiсть Верлена дiстала вiдгук i в українськiй лiтературi. Перший вiдгук на його поезiю є в листi Василя Стефаника до Вацлава Морачевського вiд 22 квiтня 1896 р.: "За стан мiй я не годен Вам писати. Щось так багато на душi накипiло, а таке журливе i безконечне, що драпане пером на паперi загонить тоту сумовитiсть ще глибше, як перед тим. I слiв бракує. А от хiба Верлен, може, хоч в частинi Вам скаже то, чого я не гарен".

Тихi ридання.
 Сумно ридає
 Осiнь вогкая,
 Серце дрож обiймає,
 Дика ж розпука,
 Що на нiм грає.
 Блуджу - зболений,
 Свiтом зболеним.
 Увесь змарнiлий,
 Як вiтром битий,
 По пустих нивах
 Листок зiв'ялий.

"Осiнню пiсню" Верлена вперше переклав П. Грабовський 1897 року I.  Франко переклав два вiршi Верлена. Франко критикував Верлена за аполiтичнiсть та песимiзм. М. Зеров i С. Савченко вивчали доробок французького поета протягом 20-х рр. Його твори перекладали М. Рильський, М. Лукаш, Г. Кочур та iн.

На мою думку, поезiя Поля Верлена загострює найсумнiшi вiдчуття. Поет передає тонкi вiдтiнки i глибокi суперечностi душевних почуттiв. Лунає "Осiння пiсня", i вiдчувається, як осiнь впливає на пiдсвiдомiсть людини i її минуле, немов вона хоче передати людинi свою лютiсть i хмурiсть:

Що ж? До краю треба плутать,
Вiтер лютий дме в кiстки,
Мов те листя мене крутить,
Та швиря на всi боки.

Франція шанобливо прозябала на мармурових форумах Леконт де Лиля і злегка задихалася в оранжерейному теплі його тропічних пейзажів. Великий Бодлер пройшов незрозумілим, налякавши прокурорів, що притягали його до суду за "аморальність" його віршів, і академіків, що називали його зважені на хімічних вагах образи "плоскими" і "несмачними".

На такому фоні поезії Верлена, абсолютно нові, не схожі ні на що і, звичайно, незрозумілі і знехтувані протягом багатьох літ. Його книги друкувалися тиражами в 500 екземплярів, та й ті не продавалися, у той час як віршики Поля Деруледа, ця піна без Афродіти, розходилися по сто тисяч екземплярів...

А коли молодь кінця вісімдесятих років раптом знайшла його, закохалася в нього, проголосила його "королем поетів" і своїм вождем і метром, він весь уже був у минулому, зломлений своєю життєвою катастрофою, спантеличеними клерикалами, отруєний "зеленооким дияволом", горілкою з полині.

І він усвідомлював, що "кінчено". Він запитав один раз в одного зі своїх молодих друзів і шанувальників, як йому подобаються останні його, Верлена, вірші. І вислухав жорстоку відповідь: "Метр, ви так багато написали для нашого задоволення; ви вправі писати тепер для свого

Зовнішня біографія Верлена не складна. Він син французького офіцера невисоких чинів, народився в Меці, у ранньому дитинстві кочував з батьком і матір'ю по різних гарнізонах; у 1851 р. батько вийшов у відставку (можливо, у зв'язку з узурпаторством Наполеона III), родина оселилася в Парижі, Верлен був відданий у пансіон і відвідував класи ліцею Бонапарта (перейменованого в ліцей Кондорсе, потім у ліцей Фонтана і знову Кондорсе). У 1862 р. середню освіту було закінчено, Верлен одержав звання бакалавра і записався на лекції в училище правознавства, але займався там лише два чи три семестри. Далі він надійшов на службу - спочатку в страхове товариство, потім в одну з паризьких мерій, а потім перейшов у міську управу, де працював до літа 1871 р. Батько його вмер наприкінці 1865 р., сильно підірвавши невдалими комерційними підприємствами майнове положення родини (мати Верлена мала значний стан, що доходив спочатку до 400 тисяч франків, близько 150 тисяч карбованців золотом, але до дня її смерті в 1886 р. у неї уже