Складності в характеристиці уваги можна пояснити вже згаданою особливістю цього психічного явища — відсутністю його власного продукту. Саме ця обставина стала предметом гіпотези, висунутої а межах теорії планомірного формування розумових дій і понять. Згідно з цією гіпотезою, увага формується шляхом поетапної інте-ріоризації дії контролю за виконанням якоїсь іншої дії. При цьому контролююча дія освоюється дитиною спочатку в зовнішній, потім у мовній, а далі — у розумовій формі. В такий спосіб увага стає автоматизованою внутрішньою дією контролю. Оскільки перебіг цього процесу стихійний і відбувається без участі свідомості, то здається, нібито увага позбавлена власного змісту і невіддільна від пізнавальної діяльності. Насправді ж це самостійна дія, що приводить у відповідність образ і процес його втілення.

Тому головна функція уваги не пізнавальна, а регулятивна. Її продук-том є не образ, а підвищення ефективності підконтрольної дії за рахунок зіставлення її процесу з цим образом. Відтак мимовільна увага — це контроль за дією, що ґрунтується на властивостях об'єкта, а довільна — здійснюваний за допомогою вже сформованих, проте неусвідомлюваних способів діяльності. Ця гіпотеза знайшла підтвердження на прикладі експе-риментального формування уваги в „неуважних” школярів.

Таким чином, є достатні підстави вважати сформовану увагу наслідком Інтеріоризації дії контролю, що обслуговує в структурі діяльності або ж операції (мимовільна увага) або ж дії (довільна увага).

Як і будь-яке інше психічне явище, увага реалізується шляхом склад-ної і багаторівневої роботи мозку. Остання підпорядковується принципам домінанти (Згідно з цим принципом, у кожен момент часу у вели-ких півкулях мозку є джерело оптимального збудження — домінанта (лат. dommans — панівний). З одного боку, вона гальмує інші джерела подібних збуджень, а з другого — сама посилюється за їх рахунок.

Певну роль у фізіологічних механізмах уваги відіграє блок тонусу кори, зокрема сітчастий утвір. При цьому його висхідна система пере дає до кори головного мозку імпульси, що йдуть від рецепторів та зумовлюються обмінними процесами організму, а низхідна — забезпечує збудження від кори до рухових ядер спинного мозку. Вважають, що перша стосується мимовільної, а друга — довільної уваги. З функцією сітчастого утвору пов'язують також рівень актив-ності орієнтувальної реакції. Напевно, подразник спочат-ку збуджує сітчастий утвір в цілому, а вже потім його специфічні ділян-ки, і все це позначається на характері цієї реакції.

Глибинні джерела уваги виходять з невронів, що дістали назву детекторів новизни, або невронів уваги. Вони збуджуються тільки у відповідь на зміну інтенсивності подразника, чим істотно різняться від невронів, що реагують на окремі властивості цих подразників або ж на їх відсутність. Саме ці неврони активно збуджуються, коли тварина очікує на появу сигналу або шукає виходу з лабіринту. Проте через деякий час після початку дії подразнення вони перестають реагувати, ніби звикаючи до нього. Встановлено також, що довільною увагою керують лобові частки моз-ку. Так, коли людина очікує на якісь події на елек-троенцефалограмі біоелектричної активності цих часток, з'являють-ся характерні повільні коливання — «хвилі очікування». Вони розповсюд-жуються по низхідній сітчастій системі до верхніх відділів стовбура моз-ку і безпосередньо впливають на рівень довільної уваги. В свою чергу, ця система пов'язана з нервовими утвореннями лобових часток мозку, що відповідають за мовлення. Напевно тому у хворих з ураженнями цих центрів практично неможливо викликати стійку увагу вони починають виконувати запропоноване завдання, але відразу ж відволікаються на сторонні подразники.

Проведені дослідження дають підставу розглядати фізіологічні механізми довільної уваги як такі, що прижиттєве сформувалися, тобто звертання до фізіологічних механізмів не дає вичерпного пояснення природи уваги (як, до речі, й Інших психічних явищ), хоча істотно доповнює дані н психологічного ана-лізу. Складні психічні явища, як і відповідні фізіологічні системи, є похідними від діяльності індивіда, в межах якої вони й отримують свої, власне психологічні характеристики.

Наприкінці дошкільного періоду починають з'являтися па-ростки більш активної, довільної уваги, її виникнення — важ-ливе психічне новоутворення цього віку. Дитина ще не може "примусити себе" бути уважною, тому їй необхідна допомога дорослого. Така допомога може полягати, наприклад, в органі-зації спільних ігор, що сприяють тренуванню уваги.

. Уже в перші тижні життя немовля виявляє елементарну орієнтувальну реакцію на нові подразники: на коротку мить зупиняє на них свій погляд. З тримісячно-го віку ця реакція ускладнюється: коли дитина чує голос або незвичний звук, то повертає голову, прислуховується; серед навколишніх предметів виділяє найяскравіший, на якийсь час зупиняє на ньому погляд. Пізніше вона вже тягнеться до предметів, маніпулює ними, прагне засунути в рот тощо. Проте ця орієнтувальна діяльність ще вкрай нестійка, побачивши, наприклад, нову іграшку, дитина відразу ж випускає з рук ту, яку щойно тримала. При багаторазовій появі одного й того самого предмета реакція на нього зникає. Проте це не стосується предметів, пов'язаних із задоволенням біологічних потреб дитини: соски, пляшечки з молоком, рук матері.

Якісно новий етап онтогенезу уваги зумовлений появою елементів довільності (кінець першого — початок другого року життя). В цей час дитина вже зосереджується на іграшці, обстежує її. Увага стає компонен-том предметної дії. Цей етап триває протягом дошкільного віку: ще чотирьох-п'ятирічні діти зосереджуються лише за умови підтримки з боку дії і розгорнутого зовнішнього мовлення. Лише у молодшому шкільно-му віці увага набуває чіткіших ознак довільності: