Третім етапом послужило б возбновление добрих політичних взаємин або як продовження того, що мало місце в минулому (Берлінський договір), або як нова угода, що враховує життєво важливі інтереси обох сторін. Цей третій етап представляється мені досяжним, тому що, на мій погляд, на усьому відрізку від Балтійського до Чорного моря і на Далекому Сході немає яких-небудь зовнішньополітичних протиріч, що виключали б можливість такого врегулювання відносин між двома країнами. Сюди варто додати те загальне, що існує, при всім розходженні мировоззрений, в ідеології Німеччини, Італії і Радянського Союзу: вороже відношення до капіталістичних демократій. У нас, також як і в Італії, мало загального з капіталізмом Заходу. Тому мені здається таки парадоксальним, що соціалістична держава Радянський Союз саме зараз хоче встати на сторону західних демократій.

2. Астахов, активно підтриманий Бабариним, визначив шлях зближення з Німеччиною як відповідає інтересам обох країн. Однак він підкреслив, що можливо тільки повільні і поступові темпи зближення. Націонал-соціалістська зовнішня політика поставила Радянський Союз перед обличчям надзвичайної погрози. Ми знайшли точне поняття для визначення нашої нинішньої політичної ситуації: оточення. Саме так визначалася для Радянського Союзу політична ситуація після вересневих подій минулого року. Астахов згадав антикомінтернівський пакт і наші відносини з Японією, далі Мюнхен і досягнуту нами там волю дій у Східній Європі, подальші наслідки якої можуть бути спрямовані проти Радянського Союзу. Ми ж вважаємо Прибалтійські держави і Фінляндію, а також Румунію сферою наших інтересів, що підсилює в радянського уряду відчуття погрози. У Москві не можуть повірити в різку зміну німецької політики у відношенні Радянського Союзу. Можна екати лише поступових змін.

3. У своїй відповіді я вказав на те, що за цей час німецька політика на Сході перетерпіла зміни. У нас не може бути і мови про погрозу Радянському Союзу; наші мети мають інший напрямок. Молотів у своїй останній мові сам назвав антикомінтернівський пакт камуфляжем коаліції, спрямованої проти західних демократій. Він знаком з данцигским питанням і зі зв'язаним з ним польським питанням. Я бачу тут усе, що завгодно, тільки не протиріччя німецьких і радянських інтересів. Наші пакти про ненапад і зроблені в зв'язку з цим пропозиції досить ясно показали, що ми поважаємо незалежність Прибалтійських держав і Фінляндії. У нас міцні дружні відносини з Японією, але вони не спрямовані проти Росії. Німецька політика спрямована проти Англії. Це - саме головне. Я міг би показати, як уже говорилося вище, широкомасштабна рівновага обопільних інтересів, що враховує життєво важливі для російські питання. Але ця можливість буде виключена в той самий момент, коли Радянський Союз, підписавши договір, устане на сторону Англії проти Німеччини. Тільки з цієї причини я заперечую проти того, що взаєморозуміння між Німеччиною і Радянським Союзом можна досягти лише повільними темпами. Зараз момент подходящийу, але не після висновку договору з Лондоном. Про це повинніо помізкувати в Москві. Що Англія може запропонувати Росії? У кращому випадку, участь у європейській війні і ворожість Німеччини, але врядли хоч одну привабливу для Росії ціль. А що, навпроти, можемо запропонувати ми? Нейтралітет і неучасть у європейському конфлікті, і, якщо Москві буде завгодно, німецька угода по врегулюванню взаємних інтересів, що, як і за старих часів, будуть корисні обом країнам.

4. Надалі Астахов знову повернувся до питання про Прибалтійські країни і запитав, немає чи в нас там інших, що далеко йдуть політичних цілей крім економічного проникнення. Так само сильно його займав і румунське питання. Про Польщу він сказав, що Данциг так чи інакше відійшов би до рейха, і що питання про коридор теж потрібно як-небудь вирішити на користь рейха. Він поставив запитання, чи не відійдуть до Німеччини також колишні австрійські території, особливо території Галичини й України. Описуючи наші торгово-політичні відносини з Прибалтійськими державами, я обмежився тим, що сказав, що з усього цього не випливає протиріччя германо-російських інтересів. В іншому ж рішення українського питання показало, що ми не прагнемо ні до чого такому, що загрожувало б Радянському Союзу...

Після міркувань росіян у мене склалося враження, що в Москві ще не прийняли ніякого рішення, що зрештою приймуть. Про стан і перспективи переговорів за договором з англійцями росіяни відмовчалися. По усьому здається, що Москва дотримує тактики відтягування і затягування для того, щоб відкласти прийняття рішень, значимість яких вони цілком усвідомлюють...

Хоча переговори були першорядним питанням, обидві сторони намагалися не показувати цього. З боку Німеччини це було у своєму роді принадою, за допомогою якої гітлерівське керівництво хотіло зробити договір для СРСР більш привабливим. Сталін же після 1933 р. побоювався агресії з боку Німеччини. До того ж цей договір означав розрив з Англією і Францією. Але таємницю переговорів не удалося зберегти. Співробітник німецького посольства в Москві Г.Гервард фон Биттенфельд, що мала доступ до секретних документів, інформував американського дипломата Ч.Болена про їхній зміст. Таким чином, уряд США було в курсі переговорів і інформувало про їх уряду Англії і Франції. Але вони не зробили з настільки важливої інформації відповідних висновків.

ЛИСТ ТИМЧАСОВОГО ПОВІРЕНОГО В СПРАВАХ СРСР У НІМЕЧЧИНІ Г.А. АСТАХОВА ЗАСТУПНИКУ НАРОДНОГО КОМІСАРА ІНОЗЕМНИХ СПРАВ СРСР В.П. ПОТЬОМКІНУ 27 ЛИПНЯ 1939 М.

1. У цій пошті Ви знайдете записи моїх бесід зі Шнурре, у яких останній, крім постановки тих чи інших