Життєвий і творчий шлях Байрона.

Ранні роки. Джордж Гордон Байрон (1788—1824) походив зі стародавньої, але вже збіднілої дворянської родини. Коли йому було 10 років, він успадкував титул лорда, тобто одержав право по досягненні повноліття без виборів довічно зайняти місце в палаті лордів, верхній палаті англійського парламенту.

Ранні роки Байрон провів у Гарроу, у коледжі, у якому одержували виховання діти аристократів. У 1805р. він вступив до Кембріджського університету, який закінчив у 1809 р.

Байрон відчував себе чужим і самотнім серед оточуючого його аристократичного суспільства, серед випадкових товаришів — «не друзів і не ворогів», як він писав, серед тих, «яких чекають чини, медалі, посади, нагороди».

Вже в ранніх віршах Байрона звучали мотиви утоми, розчарування, самотності. Усе гостріше відчувався конфлікт поета з офіційним англійським суспільством.

Судьба! возьми назад щедроты

И титул, что в веках звучит!

Жить меж рабов— мне нет охоты,

Их руки пожимать—мне стыд!—

викрикує він у вірші «Хочу я бути дитиною вільною».

«Я одного лишь друга знал — здесь тлеет прах его»,— так закінчується його «Напис на могилі ньюфаундлендского собаки» (1808), одне з найбільш похмурих і гнівних віршів раннього Байрона, де вперше з такою силою поет висловив своє глибоке презирство до офіційного англійського суспільства.

Викривальні рядки цього вірша, протиставлення чесного пса лицемірним, продажним людям буржуазна критика звичайно розцінює як «людиноненависництво» Байрона. Однак поет тут перелічує типові пороки дворянського і буржуазного суспільства Англії, обвинувачення його не можна адресувати до всього людства. Це мудро відзначив великий російський критик В. Г. Бєлінський: «Він любив людство, але нехтував і ненавидів людей, між якими бачив себе самотнім і знедоленим».

Перша подорож. У квітні 1809 р. Байрон писав, що він хотів би «виїхати з цієї проклятої країни».

2 липня 1809 р. почалася дворічна середземноморська подорож Байрона. Після короткого перебування в Лісабоні Байрон перетнув Испанию до Кадиксу. Іспанський народ у ці роки вів нерівну кровопролитну війну проти наполеонівських військ. Героїзм народу, який боровся за свою волю і незалежність, вразив англійського поета.

Після Іспанії Байрон відвідав Албанію, Грецію, Туреччину.

Незабутнє враження залишилось у поета про Албанію: її природа, сувора простота побуту, шляхетність і мужність народу.

Тут, в Албанії, виникають перші гучні девятистишшя, з яких формуються дві перші пісні поеми «Паломництво Чайльд Гарольда», що відразу принесли Байронові всеєвропейську славу.

Виступ у захист луддитів. Їдучи на Схід, Байрон писав: «Коли мої думки набудуть зрілості і я буду ще досить молодим, щоб зайнятися політикою».

Коли Байрон повернувся на батьківщину, у промислових районах країни поширювався рух луддитів. Реакційні буржуазні газети призивали до суворої розправи над робітниками. У парламент був внесений законопроект про введення страти за руйнування верстатів і машин.

Байрон відвідав район повстання. «Мені довелося проїхати через весь театр воєнних дій на Піренейському півострові,— заявив він, виступаючи в палаті лордів наприкінці лютого 1812р.— Я побував у найбільш пригноблених провінціях Туреччини, і ніде, при найдеспотичнішому з усіх нехристиянських урядів, я не бачив настільки жахаючого нестатку, який мені довелося спостерігати після повернення в самому центрі християнської країни».

У своїй яскравій викривальній промові Байрон розкрив антинародний характер політики правлячого класу. Ці люди винні, заявив він, говорячи про руйнівників машин, у тяжкому злочині, іменованому бідністю. Нестаток довів їх до розпачу, і палаті варто було б не вигадувати криваві закони, а знайти способи допомогти народу.

« Чи Можете ви посадити ціле графство в його власні в'язниці? Чи ви збираєтеся поставити шибеницю на кожнім полі і вішати людей замість пугал?» — звертався поет до лордів, що сиділи перед ним. Оперуючи фактами, Байрон показав, що тих грошей, які англійський уряд витрачав на зовнішньополітичні авантюри, було б цілком достатньо, щоб покінчити з бідністю в робітничих районах. Авторам законопроекту Байрон присвятив гнівну сатиричну «оду», у якій писав:

Не странно ль, что если является в гости

К нам голод и слышится вопль бедняка—

За ломку машины ломаются кости

И ценятся жизни дешевле чулка?

«Ода» закінчується прямою погрозою кривавим законодавцям:

А если так было, то многие спросят:

Сперва не безумцам ли шею свернуть,

Которые людям, что помощи просят,

Лишь петлю на шее спешат затянуть?

Своїми виступами на захист луддитів Байрон протиставив себе всьому офіційному англійському суспільству. Але в Англії не було такої передової партії, з якою він міг би зв'язати свою долю.

Поет, який активно виступив з політичної трибуни, ще гостріше відчув свою самотність і безрезультатність своїх шляхетних зусиль.

Східні поеми. Трагічне відчуття самотності, повної ізольованості серед навколишнього суспільства, знаходить висвітлення в так званих «східних» поемах 1813—1815 р. («Гяур», «Корсар», «Лара» і інші).

Бурхливе море, дикі скелі в якійсь далекій східній чи південній країні — така обстановка, що зображується в цих поемах. У центрі кожної з них — надзвичайна особистість похмурого відщепенця, морського пірата, самотнього мандрівника, яким нехтує суспільство.

Он средь людей тягчайшую из школ —

Путь разочарования прошёл...

Отвернут, оклеветан с юных дней.

Безумно ненавидел он людей.

Священный гнев звучал в нём, как призыв

Отмстить немногим, миру отомстив...

(«Корсар».)

До цих романтичних героїв Байрона відноситься характеристика Бєлінського: «Це особистість людська, що обурилася проти загального й у гордому повстанні своєму опершаяся на саме себе».

Східні поеми, як і «Паломництво Чайльд Гарольда», мали гучний успіх не тільки в Англії, але й в інших країнах Європи. Але суперечливі за своїм

змістом, ці твори знаходили різний відгук у різних шарах суспільства.

Якщо в аристократичному середовищі