СРСР 1964-1991 рр.
1. Авторитарна командно-адміністративна система управління
та її негативний вплив на суспільно-політичне життя
У жовтні 1964 p. на пленумі ЦК КПРС відбулася зміна партій-ного керівництва СРСР. Замість М.Хрущова першим секретарем ЦК партії був обраний Л.Брежнєв, при керівництві якого роль партапарату в державному житті ще більше посилилась. У той же час Л.Брежнєв, зміцнюючи своє становище, продовжував здійсню-вати політику підтримки радянської олігархії, гарантуючи їй ста-більне існування. Поворот у політиці, що розпочався після жовтне-вого пленуму ЦК партії, означав повернення до консервативних, певною мірою просталінських позицій. Але ця тенденція виявила себе не відразу. На перших порах були виправлені деякі, як їх називали — "волюнтаристські", хиби попереднього, хрущовського керівництва. Проте незабаром стало ясно, що висунутий Л.Брежнє-вим лозунг "стабільність" насправді означав відмову від будь-яких спроб здійснення радикальних змін, що цілком задовольняло кон-сервативні керівні сили, які вперто трималися за освячені тради-ціями привілеї.
"Брежнєвський період" історії України — період часткової реанімації командно-адміністративної системи сталінського зразка, період застою та одночасно — пошуку прогресивними силами шляхів суспільного оновлення.
На рубежі 60—70-х років Радянський Союз, а разом з ним й УРСР як повністю інтегрована в цю централізовану державу рес-публіка вступили у період історії, за яким затвердилася назва "зас-тій", що тривав до середини 80-х років.
Брежнєвський неосталінізм супроводжувався в Україні окре-мими репресіями проти інакомислячих, перш за все поборників національної свідомості, суверенності. Несміливі та непослідовні спроби першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста захистити еконо-мічні і культурні інтереси республіки від союзного центру керів-ництво ЦК КПРС сприйняло негативно. З приходом до влади в Україні нових керівників (В.Щербицький та ін.) знову розпочало-ся цькування прибічників відродження української державності.
Негативну роль у збереженні командно-адміністративної сис-теми управління відіграли догматизм в ідейно-теоретичній сфері, апологетика існуючого порядку, видавання бажаного за дійсне. Теоретичною базою завищеної оцінки стану суспільства стала концепція розвинутого соціалізму, висунута XXIV з'їздом КПРС як альтернатива утопістським теоріям безпосереднього будівництва комунізму.
Положення про будівництво розвинутого соціалістичного сус-пільства було закріплено в Конституції СРСР 1977 p., де йому давалося таке визначення: "Це — суспільство, в якому створені могутні продуктивні сили, передова наука і культура, в якому постійно зростає добробут народу, складаються дедалі сприятливіші умови для всебічного розвитку особи". Риси розвинутого соціа-лізму перелічувалися й в Конституції УРСР 1978 p.
Широкомовні заяви про досягнення розвинутого соціалізму багато в чому не узгоджувалися з реальним життям. Командно-адміністративна система управління гальмувала прогресивний роз-виток суспільства, негативно впливала на всі сфери соціально-економічного, політичного і культурного життя.
Непослідовною виявилася й зовнішня політика СРСР. Так, у 60- ті та 70-ті роки Радянський Союз виступив як один з ініціаторів політики "розрядки", взяв участь у Гельсінському процесі (1975 p.). У зазначеному руслі миролюбної політики у міжнародних відноси-нах брала участь й УРСР, використовуючи свої конституційні права в цій сфері. Вона була членом ООН, деяких її спеціалізованих установ, організацій, комісій, комітетів і конференцій, входила до складу багатьох міжнародних організацій — Дунайської комісії. Міжнародного бюро виставок. Міжнародного Червоного Хреста та ін., була учасником понад 100 міжнародних договорів. Разом з тим основні напрямки зовнішньополітичної діяльності КПРС і Радян-ської держави, практика її реалізації, як і раніш, визначалися ідеологією конфронтації, твердженням про неможливість тривалого співіснування соціалізму і капіталізму, а тим більше їх широкої та глибокої взаємодії задля розв'язання глобальних проблем. Звідси випливає намагання підтримувати революційне орієнтовані суспі-льні сили, особливо в країнах так званого "третього світу", що призводило до розпалювання регіональних конфліктів. Один із прикладів зазначеному — введення радянських військ в Афганістан у 1979 p. У той час міжнародна атмосфера різко "похолодшала". Радянська командно-адміністративна система застосовувала силові методи й щодо союзників по соціалістичному табору: припинення Радянським Союзом "відлиги" у 1968 р. в Чехословаччині за допо-могою військ Організації Варшавського договору.
Командно-адміністративна система управління згубно вплива-ла на економіку країни. Разом з тим не можна заперечувати, що в рамках цієї системи все ж робились окремі спроби розв'язання деяких економічних проблем. Правда, це вдавалося лише тоді, коли економіка розвивалася на екстенсивній основі. У вересні 1965 р пленум ЦК КПРС прийняв спеціальну постанову "Про поліпшення управління промисловістю, удосконалення планування і посилення економічного стимулювання промислового виробництва", згідно з якою у другій половині 60-х років почала здійснюватись господар-ська реформа. Головна суть реформи (названої "косигінською") полягала в деякій лібералізації та демократизації господарської системи*. Створювались науково-виробничі об'єднання, виникали нові галузі промисловості (роботобудування, мікроелектроніка та ін.), робилися спроби більш гнучкого планування. Реформа благо-дійно впливала на розвиток народного господарства. Восьму п'яти-річку (1966—1970 pp.) було успішно завершено, а всі наступи-п'ятирічні завдання розвитку народного господарства вже не вико-нувались. До початку 70-х років екстенсивні методи зростання економіки в основному вичерпали себе, в той час як науково-тех-нічна революція, що розгорнулася в світі, вимагала переходу до інтенсивних методів підвищення продуктивності праці, науково-технічного прогресу. Зберігання ж командно-адміністративних ме-тодів управління з їх надмірною централізацією та жорсткою регла-ментацією відіграло виключно негативну роль в цій сфері. Система виявилась несприйнятливою до нових форм управління та ігнору-вала позитивні аспекти реформи, які мали місце.
В умовах високих цін на нафту і газ на світовому ринку радянська країна робила ставку на розширення продажу сировини. Проте в розвинутих країнах швидко відбувався процес створення енергозберігаючих технологій, що викликало зменшення попиту на паливо і зниження світових цін на нього. Оскільки економіка УРСР входила до єдиного народногосподарського комплексу країни,