союзних структур, понадцентралізація управління знаходили своє відображення і в системі державного апарату, і в системі законодавства, які функціонували в Україні у другій половині 60-х — першій половині 80-х років.
3. Соціально-економічна і політична ситуація в період перебудови (1986-1991 рр.)
Перебудова була особливим, суперечливим етапом в історії суспільства і держави. З самого початку фундатори перебудовних процесів, виходячи із своїх комуністичних поглядів на суспільство, планували здійснення лише косметичних заходів. Але поступово виявилось, що замало обмежитися, хай навіть прискореними, змі-нами в соціально-економічній сфері. Слід було кардинально зміни-ти погляди на соціалізм. Проте це не влаштовувало тих, хто пере-бував при реальній владі, користуючись привілейованим станови-щем. Це зумовило відкритий чи завуальований, нерідко відчайдуш-ний опір з їх боку прогресивним починанням.
По суті перебудова виявилась типовою, з усіма притаманними їй обмеженнями "революцією зверху". Вона замишлялась як обме-жена в часі, упорядкована, суворо контрольована серія заходів. Розвиток подій, однак, швидко зламав цю надуману схему.
Політична система, що склалася у середині 80-х років, зумо-вила неминучість деяких особливостей перебудови. Зокрема, вона могла розпочатися лише у випадку приходу на вищі партійні та державні посади політиків, здатних переглянути застарілі стереоти-пи, виробити нові підходи до аналізу розвитку суспільства.
У березні 1985 р. на пост генсека ЦК КПРС був обраний М.Горбачев, наймолодший на той час член політбюро. Це було свідченням прагнення певної частини партапарату дещо модифіку-вати чинну соціально-економічну систему. Незабаром відбувся квітневий (1985 p.) пленум ЦК КПРС, на якому багато питань суспільно-економічного життя були поставлені по-новому. Був проголошений курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Проте багато із наміченого на практиці не було здійснено.
Висунута програма перетворень передбачала, зокрема, істотну перебудову організаційних структур, форм, стилю діяльності орга-нів управління. Важливим елементом цієї роботи в Україні мала стати реалізація Генеральної схеми управління народним господар-ством республіки, яку розглянула і, в основному, ухвалила Верхов-на Рада УРСР на своїй позачерговій сесії у квітні 1988 p. Схемою забезпечувалися організаційні основи для переходу від адміністра-тивно-командних до економічних методів управління, створювали-ся умови для втілення в життя Закону СРСР від ЗО червня 1987 p. "Про державне підприємство (об'єднання)".
Під час реалізації Генеральної схеми було ліквідовано 103 республіканські органи управління, здійснено передачу багатьох управлінських функцій місцевим органам, підприємствам та об'єд-нанням. Взагалі кількість працівників управління республікансько-го рівня зменшилася удвічі. Обласна ланка управління скоротилася більш як на третину, були затверджені схеми управління народним господарством областей, міст Києва та Севастополя. Згідно з нови-ми вимогами визначалися основні напрямки діяльності Ради Міні-стрів УРСР і більш досконала структура її апарату. Було ліквідовано 14 міністерств і відомств, 83 організації середньої ланки, реоргані-зовано управління галузями важкої промисловості, укрупнено 1500 підприємств, цехів, дільниць тощо.
У другій половині 80-х років було здійснено низку заходів щодо підвищення ефективності виробництва, удосконалення прог";
рамно-цільових методів планування, забезпечення управління нау-ково-технічним прогресом, створення міжгалузевих науково-тех-нічних комплексів, опорних пунктів та інженерних центрів. Під-приємства і об'єднання всіх виробничих галузей народного господарства республіки були переведені на повний госпрозрахунок і самофінансування. Ширше впроваджувалися орендні відносини, кооперативні форми господарювання. Розгорнулася робота по створенню асоціацій, концернів, малих підприємств та інших орга-нізаційних структур.
У 1989 р. в нових умовах господарювання працювали всі підприємства та об'єднання виробничої сфери республіки і частко-во невиробничих галузей народного господарства. На кінець року на орендний підряд перейшли 180 підприємств промисловості, 68 будівельних організацій, 41 підприємство роздрібної торгівлі, 35 — громадського харчування, 38 — побутового обслуговування. Значна увага приділялася ресурсозбереженню, повному включенню до го-сподарського обороту вторинної сировини і відходів виробництва.
Важливим елементом економічних перетворень в Україні ста-ли заходи щодо структурної перебудови народного господарства. Адже структура економіки, що історично склалася, тривалий час залишалася орієнтованою в основному на виробництво засобів виробництва, добування сировини й палива. На Україну припадало близько половини всього виробництва чавуну в СРСР, 40% — сталі та прокату, третина — видобутку вугілля, 60% — залізної руди тощо. Питома вага основних виробничих фондів галузей групи "А" в Україні складала на початок 90-х років 70%.
Неабиякі труднощі в розвитку народного господарства Украї-ни були зумовлені тим, що плани складалися в центрі, в Москві, республіка ж була позбавлена основних прав. 96% продукції ви-роблялося на підприємствах союзного підпорядкування, на діяль-ність яких уряд України, місцеві Ради народних депутатів не мали змоги впливати належним чином.
Скрутне становище склалося у сільському господарстві. Фон-доозброєність тут була нижчою на чверть, енергоозброєність — на 42% від інших галузей. Вкрай загострилася демографічна ситуація. За останні 15 років чисельність сільського населення зменшилась на 3, 5 млн. чоловік. У ряді регіонів України люди пенсійного віку становили половину сільських мешканців.
В Україні велися пошуки шляхів більш ефективного господа-рювання на селі. Був утворений Держагропром, з листопада 1991 p. реорганізований у Міністерство сільського господарства. З'явилися нові форми підприємств: агрокомбінати, агрофірми й агрооб'єд-нання. Були зроблені перші кроки в напрямку розвитку колектив-ного, сімейного та інших видів підряду. На кінець 1989 р. на орендному підряді працювали уже 529 колгоспів і радгоспів.
В період перебудови велика увага стала приділятися розвитку на селі особистих підсобних господарств, колективного са-дівництва, створенню афарних цехів, підприємств та організацій.
В цілому слід відзначити, що економічна реформа перших років перебудови не дала відчутних результатів. Цс було зумовлено, по-перше, тим, що сама модель реформи, сконструйована в центрі, об'єктивно призводила до розладу економічних відносин. По-друге, переведення підприємств на самофінансування в умовах відомчого диктату було руйнівним для економіки. Регламентоване згори пла-нування підштовхувало підприємства