Він поселяється в Милане, у місті, що полюбилося ще в 1800 році, і живе тут майже безвиїзно біля семи років. Як наполеонівський офіцер у відставці, одержує половинну пенсію, що дозволяє йому абияк проіснувати в Милане, але недостатня для життя в Парижеві.

В Італії Стендаль друкує свій перший добуток – три біографії: «Життєпис Гайдна, Моцарта і Метастазио» (1814)

У 1814 році Стендаль уперше знайомиться з романтичним рухом у Німеччині, головним чином по книзі А. В. Шлегеля «Курс драматичної літератури», тільки що переведеної на французьку мову. Приймаючи думку Шлегеля про необхідність рішучої літературної реформи і боротьби з класицизмом заради більш вільного і більш сучасного мистецтва, він, однак, не співчуває релігійно – містичним тенденціям німецького романтизму і не може погодитися зі Шлегелем у його критику усієї французької літератури й освіти. Уже з1816 року Стендаль захоплюється поемами Байрона, у яких бачить вираження сучасних суспільних інтересів і соціального протесту. Італійський романтизм, що виникає приблизно в цей же час і тісно зв'язаний з італійським національно – визвольним рухом, викликає його гарячі симпатії. Усе це одержало сої відображення в наступній книзі Стендаля – «Історія живопису в Італії» (1817), у якій він найбільше повно виклав свої естетические погляди.

Одночасно Стендаль друкує книгу «Рим, Неаполь і Флоренція» (1817), у якій намагається характеризувати Італію, її політичне положення, удачі, культуру й італійський національний характер. Щоб зробити цю картину цілої країни яркою і переконливої, він накидає живі сценки сучасного побуту і переказує історичні епізоди, виявляючи блискучий талант оповідача.

З 1820 року почалися переслідування італійських карбонаріїв. Деякі італійські знайомі Стендаля були арештовані й укладені в австрійські в'язниці. У Милане панував терор. Стендаль вирішив повернутися в Париж. У червні 1821 року він прибив на батьківщину і відразу занурився в атмосферу бурхливої політичної і літературної боротьби.

2.

У цей час у Франції знову з надзвичайною силою почалася реакція. Віддане королю міністерство Виллеля проводило заходу, що глибоко обурювали лібералів. Користаючись куцими «волями», що представляються конституцією, ліберали вели боротьбу в палатах, у печатках, на сценах театрів. В опозицію переходили діячі й органи печатки, ще недавно вірні королю. У 1827 році після виборів, що дали більшість лібералів, уряд Виллеля пішло у відставку. Але Карл X не хотів уступати і вирішив зробити державний переворот, щоб цілком відновити абсолютизм. У результаті чого в Парижеві спалахнула революція, що скинула за три дні стару монархію.

Стендаль гостро цікавився політичною боротьбою, що відбувалася у Франції. Реставрація Бурбонов викликала його обурення. Приїхавши в Париж, він відкрито взяв участь у боротьбі лібералів з реакцією.

У Парижеві життя було дорожче, ніж у Милане, і Стендаль повинний був раді заробітку займатися поденною літературою: писати дрібні статті для французьких і англійських журналів. Він ледь знаходив час для того, щоб писати роман.

Першим його добутком, надрукованим після повернення в Париж, була книга «Про любов» (1822). Книга ця представляє собою психологічний трактат, у якому Стендаль намагався характеризувати різні види любові, розповсюджені в тих чи інших класах суспільства й у різні історичні епохи.

Під час реставрації у Франції йшла суперечка між класиками і романтиками. Стендаль брав участь у цих суперечках, надрукувавши дві брошури «Расин і Шекспір» (1823 і 1825). Брошури звернули на себе увага літературних кіл і зіграли свою роль у боротьбі двох літературних напрямків.

У 1826 році Стендаль писав свій перший роман – «Арманс»(1827) де зображує сучасну Францію, її «вище світло», дозвільну, обмежену в інтересах, що думає тільки про свої вигоди аристократію. Однак і цей твір Стендаля незважаючи на свої художні вартості, не привернуло увагу читачів.

Те був один із самих важких періодів у житті Стендаля. Політичний стан країни повалило його в зневіру, матеріальне становище дуже важке: робота в англійських журналах припинилася, а книги не давали майже ніякого заробітку. Особисті справи приводили його в розпач. У цей час йому запропонували скласти путівник по Риму. Стендаль з радістю погодився і за короткий термін написав книгу «Прогулянки по Риму» (1829) – у формі розповіді про подорож в Італію невеликої групи французьких туристів.

Враження від сучасного Рима лягли в основу повести Стендаля «Ванина Ванини, чи деякі подробиці щодо останньої венти карбонаріїв, розкритої в Папській області». Повість вийшла у світло в 1829 році.

У тому ж році Стендаль почав писати свій роман «Червоне і чорне», що зробив його ім'я безсмертним. Роман вийшов у світло в листопаду 1830 року з датою «1831». У цей час Стендаля вже не було у Франції.

У середовищі заможної буржуазії панує користь і бажання наслідувати вищих класів, - самобутні і політичні вдачі можна знайти тільки серед народу. Пристрасті можна помітити, тільки коли вони прориваються в якому або вчинку, караному законом. От чому в очах Стендаля «Судова газета» є важливим документом для вивчення сучасного суспільства. Цікавлячу його проблему він знайшов у цій газеті. Так виникло один із кращих творів Стендаля: «Червоне і чорне». У підзаголовку роману коштує «Хроніка XIX століття». Під