Реферат на тему:

“Л.І.Брежнєв”

План

Юність Л.І.Брежнєва.

Становлення Брежнєва як політика.

Брежнєв на посаді генерального секретаря СРСР.

Леонід Ілліч Брежнєв народився 19 грудня 1906 року в родині робітника-металурга. Однак, незважаючи на робоче походження і ранній початок трудової діяльності (у 1921 році 15-ти років від народження), він не зарекомендував себе активним суспільним діячем.

Тільки в 25-літньому віці Брежнєв вступає в партію, маючи за плечами закінчений у 1927 році Курський земле-меліоративний технікум, а так само визначений стаж керівної роботи.

У 1927-1930 роках він працював землевпорядником в Оршанському окрузі Білоруської РСР і в Курській губернії, начальником землевпорядної групи, завідувачем районного земельного відділу і заступника голови райвиконкому, а потім і заступником начальник керування Уральської області.

У 1935 році Брежнєв закінчує Металургійний інститут у місті Дніпропетровську і якийсь час працює за спеціальністю, інженером на металургійному заводі, потім директором технікуму.

Таким чином, Л. І. Брежнєв опиняється на передових рубежах революційних перетворень у країні.

Кінець 20-х, перехід до колективізації, і землевпорядник Брежнєв знаходить своє місце в перетворенні в життя політики партії, нехай і не маючи партійного квитка. Потім - перші п'ятирічки. Відповідно змінюється його професійна діяльність. Утім, подібний початок шляху характерно для багатьох наших керівників партії і держави, що висувалися і працювали поруч з Л. І. Брежнєвим.

У 1937 році починається його політична кар'єра. У травні він стає заступником голови виконкому Дніпродзержинської міськради, а через рік опиняється в обкомі партії в Дніпропетровську.

Важко зараз сказати, чи опікав його хто-небудь у цей час, але вся наступна кар'єра Л. І. Брежнєва відбувається при самій активній підтримці тодішнього першого секретаря ЦК Компартії України, а потім і секретаря ЦК ВКП (б) Н. С. Хрущова.

У 1939 році Л. І. Брежнєв займає посаду секретаря Дніпропетровського обкому партії, у період Великої Вітчизняної війни і до 1946 року - заступник начальника політуправління фронту, начальник політвідділу армії, начальник політуправління фронту, округу.

Потім Л. І. Брежнєв повертається на цивільну партійну роботу, стаючи в 1946 році першим секретарем Запорізького, а в 1947 році Дніпропетровського обкомів Компартії України.

Тут він знайшов чимало своїх майбутніх найближчих співробітників на вищих посадах у партії і державі. Деякі з них пішли за Л. І. Брежнєв у Молдавію, коли в 1950 році він став першим секретарем Компартії цієї республіки. Тут до їхнього числа приєднався, що займав тоді посаду завідувача відділом пропаганди й агітації ЦК Компартії Молдавії К. У. Черненко.

Чи потрапляв Л. І. Брежнєв у важкі ситуації в ці неспокійні часи? З огляду на його обережність, вірність (у той час) своєму заступнику, навряд чи. Невтримною хоробрістю, любов'ю до новацій він також не відрізнявся й оцінка його діяльності з боку перших осіб держави була для нього надзвичайно важлива. Зараз стало відомо, як на одній з нарад від грубого окрику Л. М. Кагановича Л. І. Брежнєв ледве не позбавився почуттів.

Після XIX з'їзду партії Брежнєв стає кандидатом у члени Президії ЦК, секретарем ЦК КПРС, а після смерті Сталіна виявляється в Головному політуправлінні Радянської Армії і ВМФ.

Далі, чим вище піднімалися акції Хрущова, тим сильніше ставали позиції Брежнєва. Його новий зліт починається вже з лютого 1954 року, коли він обирається спочатку другим, а потім і першим секретарем Компартії Казахстану. У 1956 році Брежнєв знову кандидат у члени Президії ЦК і секретар ЦК КПРС. У 1958 році, після усунення з політичної арени всіх суперників Хрущова, він призначається заступником голови Бюро ЦК КПРС по РСФСР, потім, із травня 1960 по липень 1964 року, є Головою Президії Верховної Ради СРСР, причому з червня він одночасно і секретар ЦК. Таким чином, до жовтневого (1964 р.) Пленуму ЦК Брежнєв був другою особою у партії і державі, що, звичайно ж, полегшило йому захоплення влади.

Існують різні версії про організаторів зсуву Н. С. Хрущова, але при усіх варіантах відзначається діяльна участь в усуненні Брежнєв свого колишнього заступника. Однак ніхто не припускав, що Брежнєв надовго залишиться у влади. Він розглядався як проміжна фігура і не сприймався як лідер спочатку. Утім, відразу як лідерів не сприймали ні Сталіна, ні Хрущова. Але ні тому, ні іншому не довелося так легко домогтися влади. Сталіну знадобилося знищити навряд чи не всіх членів ленінського Політбюро, Хрущов витримав натиск впливових суперників, у тому числі таких, як Молотів, що стояли у фундаменту держави чи ледве не з ленінських часів. До речі, саме Хрущов створив прецедент збереження життя поваленим суперникам.

Брежнєву не довелося вести скільки-небудь тривалої складної боротьби. Хоча, звичайно, зміна лідера спричинила за собою зміни й в інших ешелонах влади. Насамперед, пересувалося від центральних посад більш молоде покоління керівників, що висунулися останнім часом, такі, як Шелепін, Полянський, Семичастний, Воронов і інші. Поступово зникли з політичного небокраю ще недавно впливові Шелест, Єгоричев, потім ті, хто безпосередньо підтримував висування Брежнєва на роль лідера, наприклад, Підгірський. Ведучі ж посади поступово займали або ті, хто багаторічною спільною роботою довів свою вірність, до приклада Кириленко, Черненко, Кунаєв, або ті, хто з ряду причин міцно був зв'язаний з Л. І. Брежнєв - Суслов. Були, звичайно, у керівництві і люди, далекі від політичних ігор, яких відрізняла висока компетентність, чесність і порядність, такі, як Косигин, Андропов, Машеров і ін.

Однак самим трагичним було те, що Л. І. Брежнєв виявився зовсім