І ти маєш, брате!. .

ІКАРІВ ПЛАЧ

NOCTURNO
Артистові-мадяреві
Юліанові Панкевичеві

На сонні ниви, на левади
Місяць сріблисті ллє каскади,
Сипле брильянтів срібні рої
На польні рожі і пової.
На ясні ниви, на левади
Леготом ельфів мчать громади,
Ловлять розсипані брильянти,
Сльози тремтючі, адаманти.
Ловлять розсипані брильянти
Сльози тремтючі, адаманти,
Линуть зі скарбами на гори
У зачаровані комори.
У зачаровані комори
Ельфи крізь сонні мчать простори,
Носять ті сльози, що упали
В днину на світі й сріблом стали...
Погаснуть зорі - на розсвіттю
Вийде людина у лахміттю,
Перехреститься, ме орати,
Скибу сльозами поливати.
За жемчугом зі економ днини
Ельфів громада в світ полине,
На золотисті візьме вози
Дорогі перли, людські сльози...

***

Заплакали в небі з жалю херувими
Над людськими злими судьбами,
Ймив голову демон руками багрими
І німо залився сльозами...
Скотилися сльози... Вітри їх носили,
На сніг їх стинали морози,
Аж впали на людські стежки, на могили
І знов замінились у сльози...

***

Як заблисли срібні зорі в розцвіті весни,
Загоріли, полетіли, впали в бур'яни.
Гасли зорі, попеліли сльози в бур'янах -
З вітром мрії полетіли в білих серпанках...
Десь далеко грають сурми, гомін тихо йде:
Ой, де ж твої білі мрії, де спочили, де?..

ЗОРІ МЕРКНУТЬ...
На кучерявих пнях діброви
Нічка сріблисті тче основи,
Срібним промінням тче, гаптує,
Внизу дрижучі листи туї,
Внизу дрижучі...
На веретені мого серця
Смуток сріблисті тче десені,
Різноманітні творить взори,
Меркнуть на небі метеори,
Меркнуть на небі...

ЦАРІВНА ІРІС
Марусі
Царівна Іріс по млах походжає,
Райдугу злоту на світ напинає...
Кладе на хмари дрібонькі алмази,
Жар-аметисти, рубіни, топази,
Кожда хмаринка брильянтами грає,
Царівна Іріс по млах походжає.
Луком фонтанни жемчужить хмарини,
Міниться небо при заході синє...
Остань між нами, царівно фонтанни!
Великі сонця погасли. Останнє
Скане за хвилю... і зчиниться темно!..
Осяй, царівно, печаль нашу земну!
А хоч не зцілиш ні одної рани,
Царівно Іріс, з людьми най остане
Твій промінь ясний!..

ПЕРЕД СХОДОМ СОНЦЯ
- Мамо! Ти мовиш, що в день,
В якому я народився,
В білих коронах вишень
Весняний чар золотився,
Дзвінко лящів соловій,
Усе сміялось, а сонце
Брильянтів сипало рій
В світлицю, в наше віконце?
Чому ж, о матінко, тепер
Надворі дощ і хуртовина,
Чом солов'їний спів умер?..
Ой мамо, ніч на твого сина
Так жалісно вікном глядить,
Ніч сумно дивиться на мене -
Над ліжком хилиться, і зрить
І плаче-плаче, нене!
- Не бійся, сину, плачу,
Се дощ струями так ллється...
Уранці в хмарі дощу
Веселка розів'ється!..
Тепер засни - за часок
Буде і сонце, і день,
А я піду у садок,
Нарву тобі ярих вишень...
Хора дитина стихла, вснула,
Погас каганчик, а з кімнати
Тихеньким кроком вийшла мати,
Аби дитина не почула.
А за годинку й за часинку
Зарожевіло за вікном,
Приходить мати, кличе: синку!
А він, синок... спить вічним сном.

***
На захід сонця гнесь кедрина,
Шумить зі скель в вечірню даль,
На берег моря хуртовина
Викочує кораль...
І чують кедри - буртить море,
Коралі вітер вдаль поніс,
Розвіяв в полі, ліг на гори
Дощем кривавих сліз.
І бачать, як опали хвилі,
Затих їх плач, сконав їх шум -
Розсіяв захід на три милі
Сівбу кривавих дум...

***
Як широкі землі божі,
Все тут має свою ціль,
В небо лине запах рожі,
Роси кануть в чашу зіль.
Легіт віє з гір на море,
Шумить ночі темний бір,
З моря плач іде на гори,
Рання мла несесь до зір.
Все тут має мету, Боже,
Як широкий світ -
Тільки людський дух не може
Віднайти мети...

***

Ніч. Б'ють повагом години,
До молитви склав я руки.
Сім... і вісім... дев'ять лине-
Лине, линуть в тишу звуки.
Ген на небі меркне зоря,
Я молюся, а з молитви
Ллється скорбна псалма горя 
Моє ложе - вістря бритви...
Б'є тремтінням лихорадки
Дев'ять... десять... одинадцять.
У глибоку тьму кімнатки
Впало звуків всіх дванадцять.

КРИК ДУШІ
Ви навчили мене гіпокриз'ї, брехні,
Пси, вампіри, раби конвенансуі
Оплювали мені мої мрії сніжні,
Мою білу, як ангел, романсу!..
Ви навчили мене гіпокриз'ї, брехні!
Хай суддя вам сплатить той ваш злочин і гріх,
Усе те, що терпів я три роки!
А чого не терпіть я не хтів і не міг:
Так терплять лише душі високі!
Хай суддя вам сплатить - кривду, злочин і гріх!
Пси! Злочинці! Земля нехай скине вас з пліч!
Хай ніде для вас місця не буде!
А як смерть загасить скверний блиск ваших віч,
Гріб най костей не прийме!.. Ви - Юди.
А всі кажуть, що ви - добрі люди!