ГЕРОЇ Й АНТИГЕРОЇ В ІСТОРИЧНИХ РОМАНАХ І.НЕЧУЯ ЛЕВИЦЬКОГО - цікавих, почасти суперечливих чоловічих і жіночих образів: стомленого військовим...

Реферат - ГЕРОЇ Й АНТИГЕРОЇ В ІСТОРИЧНИХ РОМАНАХ І.НЕЧУЯ ЛЕВИЦЬКОГО

цікавих, почасти суперечливих чоловічих і жіночих образів: стомленого військовими походами і хворобою, інколи непередбачливого й свавільного в останні роки життя Богдана Хмельницького, поміркованого й розважливого Івана Виговського, мудрого Юрія Немирича, неврівноваженого й хворобливого Юрія Хмельницького, честолюбної Олесі Виговської, веселої Катерини, сестри гетьмана, шанованої та розважливої Ганни Золотаренко тощо.
       Із неприхованою симпатією І.Нечуй-Левицький змалював образ Юрія Немирича, овруцького старости й київського підкоморія, який, будучи шляхтичем, "залишився при вірі свого народу і відрікся від привілеїв свого стану" 15, приєднавшись до Богдана Хмельницького. Він був справжній патріот: "...люблю рідний край і ладен служити на добро йому, поки й мого живоття" 16. Саме думки Юрія Немйрича про розбудову України як автономної держави, в союзі з Польщею, в якій гарантувалися б широкі політичні й культурні свободи для українців, глибоко запали в душу І.Виговського й стали одним із поштовхів до підписання Гадяцької угоди, яка передбачала створення Конфедерації Польщі й України. Не вина, а біда І.Виговського і Ю.Немирича, що їхні плани не здійснилися. Тодішнє українське суспільство, передовсім провідна верства не зрозуміли і не підтримали їх. Певна річ, Конфедерація теж не розв'язала б до кінця усі проблеми, які б призвели до створення незалежної Української держави (про це говорить і той факт, що Виговського, попри його пропольську орієнтацію, вбили поляки). Та все-таки це був би крок уперед у порівнянні з Переяславською угодою, тобто питання про самостійну державу українського народу залишилося б відкритим.
       По-різному можна ставитися до історичних романів І.Нечуя-Левицького. Можна їх приймати, можна критикувати за ідеалізацію чи "пониження" того чи того історичного героя, за неточне й неповне висвітлення подій минулого, але треба взяти до уваги те, що письменник писав ці романи на основі тих історичних джерел, які були йому доступними. Історичний роман, ясна річ, — це не академічний виклад історії (хоч і цей виклад не позбавлений суб'єктивізму), і йому властиві чітка авторська позиція, художній домисел тощо. Світоглядним орієнтиром письменника був націоналізм, тобто любов до України, що позначилося на інтерпретації історичних подій та осіб. Сюжетну основу романів І.Нечуй-Левицький побудував за принципом контрасту характерів героїв, їх життєвої та моральної поведінки. Найбільш яскраво письменник розкрився як художник-портретист, майстер психологічного відтворення внутрішнього світу героїв, "побутописець". У своїх романах він прагнув через психологічні й соціальні чинники простежити причини деформації людської душі, мотиви віровідступництва тощо. Хоч би якими барвами малював характери своїх героїв, він усе-таки не приховує жалю за змарноване ними життя, втрачені надії. Автор намагався показати, що віровідступництво, духовне зубожіння, егоїстичність натури, прагнення величі за будь-яку ціну призводять до "обміління" людської душі, до життєвої та політичної драми.
       У своїх історичних творах І.Нечуй-Левицький продовжував розвивати художньо-естетичні здобутки української літератури попереднього періоду. Письменник відходить од романтичного зображення національного минулого, основою його творчої практики стає документалізм. Історична проза І.Нечуя-Левицького одночасно виконує дві функції: з одного боку, є посібником для вивчення історії України, має просвітительський характер, а з другого — засобами художнього письма відтворює реальні постаті нашого минулого. | 4

1 Баран Є. Українська історична проза другої половини ХІХ ст. і Орест Левицький. — К., 1994. — С. 65.
       Міщук Р. Уроки історії — уроки моральності // Нечуй-Левицький І. Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський. — К., 1991. — С. 489.
       Нечуй-Левицький І. Зібр. творів: У 10 т. — К., 1968. — ТЛО. — С. 60-61.
       Cieslikovska T. Pisarstwo T. Parniickiego. — Warszawa, 1965. — S. 15.
       Пінчук С. Розвиток жанру — еволюція образу // Проблеми. Жанри. Майстерність. — К., 1981. — Вип. 6. — С. 129.
       Нечуй-Левицький І. Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський. — К., 1991. — С. 334.
       Костомаров М. Історія України в життєписах визначніших її діячів. — Львів, 1918. — С. 313.
       8 Bujnicki T. Senkewicz і historia. — Warszawa, 1977. — S. 39-42.
       Див.: Міщук Р. До характеристики індивідуального стилю Івана Нечуя-Левицького // Індивідуальні стилі українських письменників ХІХ — поч. ХХ ст. — К., 1987. — С. 146.
       Міщук Р. Там само. — С.494.
       Нечуй-Левицький І. Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський. — К., 1991. — С.9.
       Там само. — С.37.
       Там само. — С.29.
       Там само. — С.332.
       Антонович В. Про гетьманські часи на Україні. — К., 1991. — С. 102.
       Нечуй-Левицький І. Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський. — К., 1991. — С. 343. | 5

Сторінки: 1 2 3 4