у зображенні героя не вдається ні до штучної героїзації, ні до романтичних ефектів. Керівника Коліївщики у творі оточує цілком ре-альна обстановка. На початку поеми Максим — монас-тирський "служка", якого ігумен Мелхіседек Значко-Яворський посилає з грамотою на Січ, щоб він підняв і очолив запорожців у боротьбі проти польської шляхти. І Максим виконав це доручення з честю.
У вирі Коліївщини гайдамацький отаман зображе-ний у героїчному ключі. Високо оцінюючи діяльність Залізняка, Морачевський порівнює його помсту воро-гові з "Божою волею", наголошуючи таким чином на її безсумнівній справедливості; Є в поемі й згадка про істо-рично зафіксований факт обрання Залізняка гетьманом України, подаються різні версії загибелі народного ва-тажка. "Хто ж тепер за Україну, як він, стоять буде?" — з болем запитує письменник. | 15
Нічого умовного, помпезного чи риторичного не-має і в самій грандіозній картині Коліївщини, яка до-кладно вимальовується в "Чумаках..." Лейтмотивом у її зображенні є викриття й осудження національного гноб-лення українців, здійснюваного окупантами. Поет відвер-то таврує тих "сусідів", які "кілля з тину розібрали", зали-шили "пеньки" на місці розкішних вишневих садків і зелених гаїв. Тому Коліївщину автор називає "святом":
...Не спізнились козаченьки
На святую раду:
Адже завтра Маковія —
Великеє свято!
О, то свято в Україні
Буде над святами!
З нього слава козацькая
Виросте віками.
Сумні мотиви в поемі породжені передусім історич-ними умовами — новою невдачею визвольних змагань і кривавою розправою над Коліївщиною.
Зображуючи трагічну постать Івана Гонти, Морачевський утверджує передовсім віру в силу волі люди-ни, яка не зраджує своїх переконань, розкриває драма-тичну колізію почуттів, де в непримиренному двобої з внутрішньою роздвоєністю перемагає вірність клятві.
За версією автора, Потоцький свого часу примусив Гонту одружитися з католичкою, яку Іван не любив, на-зивав "лядською утробою". Більше того, перебуваючи на службі в поляків, Гонта відчував їх зневажливе став-лення до себе, тому, як українець-патріот, у вирішаль-ний момент перейшов на бік повсталого народу.
Із симпатією змальовано в "Чумаках..." і зовнішність Гонти ("козачище важний, дужий, плечистий", "уси довгі, ніс орлиний, соколині очі" тощо). У картині страти героя поет порівнює його з біблійним Самсоном, що "лева розідрав руками". Однак у зображенні Гонти є й зайва описовість, невміння автора відрізнити суті описуваних подій від їхнього зовнішнього вияву.
Високе ідейне навантаження має в поемі образ опо-відача Івана Чуприни. Це — столітній чумак, що багато бачив у житті. Свого часу він козакував, гайдамачив, брав участь у заснуванні Задунайської Січі, у російсько-ту-рецькій війні тощо. Найбільше місця у своїх спогадах Чуприна відводить гайдамаччині, за якої він був осаву-лою самого Залізняка. Волелюбного й мужнього козака високо цінували побратими, доручали йому найвідпо-відальніші завдання, з якими Іван справлявся з честю.
Змальовуючи стосунки Чуприни з Ганнусею, Мора-чевський створює прекрасний образ незрадливого ко-хання, яке обоє пронесли через усе життя. Колись Ган-нуся разом зі своїм батьком врятували Іванові життя, потім молодята одружилися. Після довгих і небезпеч-них поневірянь Іван не застав живою своєї коханої — її вбили поляки. Лише на цвинтарі, біля могили, Ганнуся ввижається Чуприні в Образі "янгола Божого" і звер-тається до коханого із заповітом жити "на сім світі" будь-що. Цей заповіт і тримає його в житті.
У теперішньому (поемному) часі Чуприна — авто-ритетна й шанована громадою людина. І для старого самотнього чумака сільська громада — теж "кревний рід". З образом Чуприни асоціюється й величний образ України, що є одним з центральних у поемі. Україна — це передовсім Вітчизна-мати, що має славне минуле, пам'ятати і свято шанувати яке закликає автор. Перед читачем постають, ніби вихоплені поетом з полум'я довготривалих національно-визвольних змагань, Нали-вайко і Трясило, Остряниця і Хмельницький. Звертаю-чись до ворогів
України, поет пристрасно вигукує:
О, чому вас грім небесний
Не спалив поганих,
Як ви мучили на світі
Наших предків славних!..
Характерно, що, використовуючи художній досвід романтичної поетики й стилістики, Морачевський вод-ночас реалістично відтворює в описах побуту, природи національний колорит. Взагалі органічне поєднання ро-мантичних і реалістичних прийомів художнього моде-лювання дійсності визначає стильову домінанту твору.
Жанрова своєрідність поеми не лише в її історизмі, а й у драматургічній формі викладу значної частини сю-жету. Характери не подаються в авторському повістуванні, а розкриваються в діях і діалогах. Прикладом може бути сцена весілля Івана й Ганнусі (розділ "Весілля пе-ред Маковеєм") та багато інших "драматизованих" сцен. Поема Морачевського має й риси, які дають підста-ви заперечувати жанрове визначення її як історичної, — зауважує М.Бондар. — Це, по-перше, провідна сю-жетна лінія, пов'язана з заголовком твору... По-друге, можливе прочитання поеми як повістування насампе-ред про життєві пригоди самого Чуприни, якому випа-ло бути включеним у важливі історичні перипетії. Третє — основним часовим моментом поеми може бути су-часність — пора написання твору, в яку головний герой доносить пам'ять про пережите. Ця приналежність по-еми до сучасності, пов'язаної з минулим в образі живо-го свідка, поглиблюючи епічність бачення й посилюючи відчуття істинності оповідуваного, має ще й той смисл, що історія, зокрема Коліївщина, постає як іще жива емо-ційно-пам'ятна для автора подія 6.
Хоч, може, Морачевському не все творчо вдалося, проте він наполегливо прагнув заповнювати ті лакуни, які не давали змоги українській культурі й освіті розви-ватися на повну силу. Так, розуміючи необхідність збе-регти українську мову, він на початку 50-х pp. починає поглиблено її вивчати і навіть складає Словник україн-ської мови, за основу якого бере народне