Творча постать Миколи Костьовича Зерова, поета, перекладача, літературознавця, критика, помітно виділяється навіть на тлі багатого на таланти літературного життя 20-х років. Це був митець строгої, вивіреної думки, надзвичайно чутливий до художнього слова, рідкісний ерудит, проникливий історик літератури, блискучий оратор і полеміст. Разом з Максимом Рильським, Павлом Филиповичем, Михайлом-Хмарою та Освальдом Бургардтом він належав до так званої групи “неокласиків”. І хоча це літературне об’єднання формально ніколи не зорганізовувалося, все-таки є підстави говорити про певну спільність платформи цих письменників, яка грунтувалася, швидше, на загальносвітоглядних засадах, що їх дотримувалися “неокласичних”, ніж на подібності естетичних принципів.
Вертаючи сучасникам творчість М. Зерова, варто пройти стежками та дорогами життя цього унікального митця, для якого випала на складний передреволюційний час, на епоху демократичного відродження 20-х років і трагічно завершилася на Соловецьких островах. Він прийняв цю як невідхильний закон і ніде не намагався схитрувати. Йшов чесно і прямо, несучи в грудях, за його ж висловом, “гострої розпуки гострий біль”, але водночас і незникаючу буттєву радість.
Дитинство його минуло в мальовничому Зінькові на Полтавщині, де він народився 26 квітня 1890 року в сім’ї Констянтина Іраклійовича Зерова, вчителя місцевої двокласної школи, згодом директора її, а з 1905 року – інспектора народних шкіл уже в Кролевці. Батько походив із селян і добре знав, скільки важе наука. Тому він зробив усе, аби його діти здобули вищу освіту. А з п’яти синів Констянтина Зерова (було ще дві дочки) четверо стали відомими людьми. Крім Миколи – Дмитро, видатний ботанік, академік АН УРСР, Констянтин, гідробіолог і Михайло, поет, що виступав під псевдонімом Михайло Орест. Мати їхня, Марія Яківна, походила з козацького роду Яреськів з-під Диканьки. Вже родинний побут зіткнув, як то майже завжди було в середовищі дореволюційної української інтелігенції, дві мотивні стихії. В сім’ї в ужитку була російська мова. Українська панувала на вулиці. І Марія Яківна знала силу народних пісень, гарно співала їх. Із служницею також розмовляла рідною мовою.
Величезний вплив на національне самоусвідомлення Миколи Зерова справили зіньківський знайомий їхньої родини А. Лещенко і рідний дядько, материн брат П. Яресько.
Інтерес у сім’ї Зерових до літератури був великий. Зокрема, Микола навчився читати в чотири роки і світ класичного письменства залишив глибокий слід у його свідомості.
В юному віці Микола, під впливом батька, також серйозно захоплювався ботанікою, географією та астрономією.
Закінчивши двокласну Зіньківську школу (цікаво, що його однокласником був П. Губенко, майбутній Остап Вишня * ), він з 1900 до 1903 року вчиться в Охтирській гімназії, а у зв’язку з тимчасовим переїздом батьків до Переяслава Микола з 1903 року переходить до Першої Київської гімназії, де вчиться до 1908 року. Це був важливий період становлення літературних та лінгвістичних інтересів майбутнього поета і перекладача. Особливий вплив на нього справив учитель латині С. Трабша, в якого він навчився й необов’язкової
на той час давньогрецької мови. Поглибленим зацікавленням історією Микола Зеров зобов’язаний своїм гімназіальним вчителям М. Попову (ще з Охтирки) та М. Лятошинському (в Києві), до речі, батькові відомого композитора. Стійкі позитивні враження лишилися також від професора А. Митюкова, котрий читав прекрасно побудований курс енциклопедії права, і викладача математики інспектора І. Чир’єва. Все це були люди передових поглядів, які не лише давали знання, а й формували громадянське обличчя гімназистів. Проте траплялися й різні сутички з гімназіальними викладачами. Вони нерідко набирали гостроконфліктичного характеру, політичного забарвлення. Річ у тому, що родина Зерових 1905 року переїхали до Кролевця, де Микола подружився з майбутнім відомим мовознавцем Петром Горецьким, що з ним провчився й прожив разом аж до кінця університету. Так от, на той час у Кролевці виявилися дуже сильними українофільські настрої серед місцевої інтелігенції, які активно формували й деякі погляди М. Зерова. Помітну роль у цьому процесі відіграв місцевий земський бібліотекар М. Халецький, який трагічно рано, в 24 роки помер. Некролог М. Зерова було надруковано в журналі “Світло” (1912. - № 4).
У гімназії за Миколиною ініціативою зароджується так зване кролевецьке земляцтво, що перенесеться згодом до університету як свого роду українська студентська громада. Вчився Микола блискуче, але медалі не одержав саме через опозиційні настрої, за крамолу, як сам сказав.
М. Зеров у ці роки виявляє прекрасні імітаційні здібності – він мав природний хист до перевтілення. Згодом це виявиться і в пародіюванні різних поетів, і безперечно, допомагатиме в перекладацькій діяльності, де відчуття стильових нюансів украй важливе.
З такими літературними уподобаннями прийшов Микола Зеров 1908 року вчитися на історично-філологічний факультет Київського університету. Спершу під впливом порад батька він збирався вступати до Петарбузького університету. Конкурсний іспит з давньогрецької мови витримав, але не мав особливих надій попасти на казенний кошт. Отож виїжджає до Києва – крім того, Петербург на романтично настроєного юнака (його вже хвилюють відгомони козацької історії) справляє гнітюче враження.
У Київському університеті М. Зеров мав намір спеціалізуватися з історії та літератури Давнього Риму, але відповідних фахівців на факультеті не виявилося. Акцент був поставлений на вивченні греків, до серйозної роботи над якими М. Зеров не почувався достатньо підготовленим. Тоді він перейшов на російський історичний відділ, та нудна робота над переписними книгами, якою навантажував студентів історик Довнар-Запольський, швидко відбила охоту і від цієї спеціалізації. В решті, не шукаючи вже
