В СТО СОТ ОЧЕЙ ДИВИСЬ, НАРОДЕ!
У розцвiтаннi, у зростаннi,
Моя земля - країна Рад.
Тому лютує безнастанно
Цей чорний гад отруйних зрад.
В сто сот очей дивись, народе,
В сто сот разiв помнож свiй гнiв,
Щоб зруйнувати всi пiдходи
Вiтчизни пiдлих ворогiв!
м.Київ, 11 червня 1937 р.

Таким вважалось чи не найвище досягнення соцiалiстичного реалiзму в тогочаснiй українськiй радянськiй поезiї.

1937 р. М.Лукаш став студентом iсторичного факультету Київського унiверситету. Атмосфера столицi була грозовою i задушливою: арештовувалися кращi професори-iсторики, керiвники вузу. Ректором призначили колишнього шофера однiєї з харкiвських установ.

В унiверситетi дiяло лiтоб'єднання, готувався альманах з творiв юних авторiв. Нашi намагання побачити iм'я Лукаша-студента в матерiалах багатотиражки КДУ також закiнчилися нiчим. Микола був у близьких стосунках саме зi студентами-фiлологами, але публiкуватися явно не поспiшав. Мiж тим ще старшокласником вiн почав потроху перекладати "Фауста" Гете, продовжував це й у студентськi роки, про що свiдчив на схилi лiт: "Перед вiйною я зробив був повний переклад першої частини гетевого архiтвору, але все те пропало пiд воєнну завiрюху i робилось по вiйнi вже геть наново" [7]. Про обставини тiєї "пропажi" Лукаш нiколи не розводився.

Ним оволодiвали задуми масштабнi, юнак готувався до працi в царинi рiдної культури грунтовно. Двадцятирiчним вiн зафiксував iнтерес до постатi Сервантесового "Дон Кiхота" [8]:

Хто бiльше, хто менше - ми всi Дон-Кiхоти,
Самi собi створим своїх Дульсiней.
Хоч це нас вганяє в сердечнi сухоти,
Зате пiднiмає над рiвнем свиней.

Вiйна, проте, владно внесла корективи. Через поганий зiр i пошкоджену ногу Лукаш призову не пiдлягав, отже, працював на захiд вiд Києва на оборонних спорудах. Коли студентiв вiдпустили до унiверситету, його було вже евакуйовано до Харкова. Залишився без продуктових карток, приречений на голод. Пiшки дiстався до Кролевця. Який там подальший шлях на Харкiв, коли завойовники вже входили до рiдного мiста не iз заходу, а з пiвнiчного сходу...

У прифронтовому мiстi потрапив пiд ворожий авiаналiт i надовго злiг з тяжко пошматованою осколками ногою. Потiм майже два роки ходив з милицями. Що мiг робити цей iнвалiд у свої 22 роки? Мав один рiк учительського стажу (брав академвiдпустку в унiверситетi i працював у сiльськiй школi на Київщинi), але вчителi окупантам не були потрiбнi. А перекладачiв вони вишукували самi. I став Микола Лукаш працювати перекладачем у кролевецькiй сiльгоспкомендатурi за рекомендацiєю i пiд орудою його ж-таки шкiльних учителiв.

Кролевець було окуповано 728 днiв. Яких тiльки мов та дiалектiв не наслухався перекладач. Контакти з окупацiйними властями мали iталiйцi, мадьяри, румуни, австрiйцi, угорськi євреї. Як мiг, Лукаш допомагав бiженцям та оточенцям видачею довiдок на справжнiх бланках нiмецької адмiнiстрацiї. Iснують свiдчення, що "пiдказав" сiльгоспкомендантовi Брему iдею перетворити господарства району на базовi з вирощування кок-сагизу (каучуконосної рослини), що вимагало працi багатьох додаткових робочих рук. I тим врятував сотнi молодих селян вiд вiдправки в рабство до Нiмеччини.

Миколин друг дитинства i "лiасмовець" Василь Сухомлин недавно розповiв, що колишнiй кролевчанин Г.Рекуха, угнаний в Нiмеччину, повiдомив йому в 90-х рр., що вiд Лукаша одержувалися явки до зв'язкових пiдроздiлiв Української Повстанської Армiї в Захiднiй Українi з тим, щоб по дорозi до рейху бранцi втiкали i включатися у збройну боротьбу з окупантами. Чи це так i наскiльки так, важко перевiрити. Але показовим є факт, що вiдсоток кролевчан i жителiв навколишнiх сiл району в формуваннях УПА був набагато вищим, анiж вихiдцiв iз сусiднiх регiонiв Сумщини i Чернiгiвщини [9].

На схилi лiт Лукаш розповiв Михайловi Сереженку, що вiн пiдтримував зв'язки iз пiдпiльною групою В.К.Соловйова в Алтинiвцi, яку окупанти розкрили i всю знищили. Мiсцевим iсторикам-краєзнавцям, якi в 60-х рр. зiбрали було матерiали про цих героїв опору фашистам, було компетентно роз'яснено, що та група до комунiстичного пiдпiлля не належала [10]. За зв'язок з пiдпiльниками арештували одного з найближчих друзiв Миколи Лукаша рокiв окупацiї, перекладача алтинiвського ландвiрту сiльгоспкомендатури Валентина Кулiнича, довели вину i засудили до страти, згодом вирок замінили на каторжні роботи в Німеччині. Звiльнений в ходi розгрому фашизму, вiн повернувся додому, одержав технiчну освiту, став доктором наук, фахівцем у галузі електротехніки.

Чи намагався Микола Лукаш взяти участь у лiтературному життi тогочасної доби? Чи подавав переклади художнiх творiв до численних українських видань, що iснували в окупованiй гiтлерiвцями Українi? Все це потребує подальших ретельних дослiджень. Поки що нам не вдалося виявити навiть газети "Кролевецькi вiстi", яка випускалася в роки окупацiї 1941-1943 рр. Скорiш за все Лукаш продовжував залишатися таким же обережним, як i в шкiльнi та студентськi роки.

Коли на початку вересня 1943 р. окупанти повтiкали з Кролевця, Микола Лукаш залишився. Вiн не вiдчував за собою вини перед рiдним народом. З'явився у вiйськкомат до призову. Пройшов так звану "фiльтрацiю". 16 листопада 1943 р. був мобiлiзований до армiї [11] i служив до листопада 1945 р. у батальйонi аеродромного обслуговування в Харковi спочатку стрiльцем, а потiм писарем.

Сам Лукаш дуже неохоче згадував про солдатську службу 1943-45 рр., але в свiдченнях його старшої сестри Г.Кравченко та друзiв-кролевчан є iнформацiя про участь його у форсуваннi Днiпра, коли з великого гурту на човнi, яким переправлялися, живими залишилися лише двоє, про нове поранення в скалiчену ногу [12], про те, що доводилося i там перекладати як з нiмецької, так i з латиської, литовської i естонської