У полі спить зоря під колоском

І слуха думу колоскову,

І сонна тиша сонним язиком

Шепоче саду сиву колискову.3

“Микола Вінграновський постійно апелює до природи . Природа у нього-це вічна матерія, її рух, оновленість, а, може, і зміннність людини; це інтуіція її контекстів з навколішньою дійсністю, потреба спілкування, зі світом; це утвердженність самого себе. Через красу, через гармонію”4, - запевняє знову нас Тарас Салига.

Природа завжди довершена, а людина-її вінець.і ось, вивчаючи та аналізуючи книгу природи, ліричний герой Миколи Вінграновського

захоплюється її чарами, красою, її таємничістю, він увесь у настрої споглядання:

На крилах журавлів весна вже сушить весла,

Загомоніли про життя діди,

І на стежин пахучі перевесла

З снопів тополь тече зелений дим.

І падає в ставки ногами п яне небо,

Де гуси білі сплять чутливим сном.

Уснах своїх,мабуть,самі від себе

Дівчата пролітають над селом.1

Любовна лірика- це романтичний поглад на світ, шляхетність душі, щирість зізнань, культура вислову. Жінка, наречена, кохана, мати- образи, у яких втілюються найсвітліші поетові почування, його роздуми про рідну землю, джерела духовності.

Інтимна лірика Миколи Вінграновського возвеличує, підносить людину, а не лише фіксує її настрої. Інтимні струни підносять з глибини людської душі найсвітліші, найчистіші порухи. Всі вірші збірки”Цю жінку я люблю”так чи інакше виходять за рамки особистого світу.Душевна драма чуттів ліричного героя не абстрагована від реалій дійсності, від часу. Вона протікає крізь час і відбувається у нашому часі. І тому молоді пристрасті душі ліричного героя в поезіях Миколи Вінграновського мають особливий драматичний сенс, свою філософію:

Вже сказано”ні”в одлетілому літі,

Хоч вчора- звечора було іще “так”,

Червоно та біло у жовтому житі

Зацвів та опався знервований мак.

Ідеш чи стоїш,але слово за слово,

Ідеш чи стоїш- за літами літа

Не встиг оглянутись, як слово солоно

На сон твій , на крок, на літа обліта.1

Поет прагне показувати світ інтимних пристрастей ліричного героя в реальних, а не надуманих зв язках із життям, відповідно до високоморальних принципів. Саме тому “його лірика не має нічого спільного ані з надокучливим моралізуванням, ані з натренованим дидактизмом”. Чи не в кожному вірші збірки відчувається повна самотність ліричного героя:

Не руш мене. Я сам сумую

Собі у руки сам дивлюся2

Або:

Я тій сльозі сказав: не йди.

Я тій сльозі сказав : сиди.

А ти заплакала й пішла,

І чорним цвітом підійшла .3

Ця самотність просочується у тканину вірша; часто в тексті нема безпосередньої вказівки на такий стан героя, але читач відчує його, пройметься ним ,бо кожен вірш насичений таким сумом, що мимоволі починаєш співчувати героєві.

З багатьох віршів можна судити про те, що ліричному героєві дуже важко самотньому; йому бракує людини, з якою б він міг розділити своє велике і світле почуття . Він хоче одного:

... любити доти,

Доки не згаснуть серця перші кроки

І перші болі пережитих ран.1

Ліричний герой прагне померти із імям коханої на вустах,

намагається пояснити їй про те що:

Любити Вас – любити знадність,

Любити Вас – любить для Вас,

Любити Вас – любити радість

В червнево-вересневий час. 2

Поезія “Сміятись Вам, мовчати Вами ” – це сповідь ліричного героя коханій незнайомці. Цей вірш дуже нагадує любовне послання чи лист.

... Ось ліричний герой сидить десь за столиком у своєму кабінеті, чи за чашкою кави і уявляє собі “солодку, юну тінь” коханої, яка “падає на лист, на сніг, на квіт, на тіні, у шелест і нешелестінь”. Це найпрекрасніша з усіх тіней, бо найкрасивішою є жінка ліричного героя. Він подумки фантазує, вигадує, думками він торкається й інтимного:

І в світанковім сумювинні

Прощально пестить шию, ніс.

І в соняшники сині

В солонім сонці сонних кіс.3

Своєрідним продовженням цього вірша є наступний-“Вас так ніхто не любить”. Ліричний герой намагається переконати кохану, що вони вже становлять єдине ціле:

Дивіться, гляньте: мій то голос ваш...

Це почуття , вірніше, відчуття, ліричний герой проніс крізь усе своє життя.І воно не змаліло,ні, а, навпаки, - стало високим і благородним І тепер,коли “роки і рік водою стерті” ліричний герой говорить про своє кохання так щиро, відверто і безпосередньо, а водночас і так піднесено- урочисто, що не можна не вірити:

Я вас люблю, як сіль свою Сиваш,

Як ліс у грудні свій листок останній...1

У своїй коханій ліричний герой любить дві пори: перша- то юність,коли

...й сама не знаєш,

Чого ти ждеш, чого бажаєш-

Уваги ,ревнощів, жалю.2

Це час, коли в дівчині прокидається бажання кохати і бути коханою, коли вона молода ікрасива, а час не владний над нею:

І час твій берег ще не миє,

І твої губи ще уста...

Дорога давня молодіє,

Де б твій веселий крок не став.

Ти вся- із щастя! Із тобою

Ще не вітається печаль

Та біль з розлукою німою ,

І нелюбові чорна даль.3

Але не менш любить ліричний герой ту пору, коли вюнці вимальовується жінка, коли вона знаходить свою долю і присвячує своє життя чоловікові, дітям:

...Люблю ту пору благовісну,

Коли до неї, як до пісні,

Свою я голову хилю...

Як біля вогнища в пітьмі,

Де слово пахне, як дитина,

Де вже не скажеш “так” чи “ні”...

Перечитавши уважно усі вірші збірки, ми можемо вималювати для себе портрет тієї милої незнайомки, котру так кохає ліричний герой. У неї –голос” вогкий і тремкий”, “і губ краї опущені в печалі” ,”сонні коси”, про очі читаємо, що вони “сьогоднішні надвечірні”(очевидно, кольору

надвечір я).

А що ми знаємо про ліричного героя. У